— Не думати про такі дрібниці не можна. А взагалі добре. Правильно, що в нього немає великої злоби до НКВС. Адже насправді, ніякої особливої трагедії з ним не сталося. Працював піднощиком на лісозаводі під Казанню, а попав на північ у ліспромгосп. Може, йому на новому місці навіть краще стало. І з довідкою від НКВС ви придумали чудово. Побільше б таких знахідочок, і щоб кожна працювала на ваш типаж. Дуже влучний, наприклад, вираз «дріб'язок різний із житейського вжитку».

— Це я в Горького вичитав, — посміхнувся Бабакін.

— До речі, маляр постійний — такий вираз є?

— Є, товаришу підполковник. Я спеціально консультувався. Так кажуть про поганих малярів, яким платять не за колір чи красу, а від розміру стіни.

— Добре… — підполковник Марков знов оглянув Бабакіна. — І зовнішність уже близька до норми, тільки от борода надто акуратна.

— Відросте. — Бабакін кивнув через плече. — Що на фронті?

— Погано… — підполковник Марков підійшов до карти, що висіла на стіні, і підкликав до себе капітана Бабакіна. — Ось уже де вони. За сьогоднішніми даними на чотирнадцять нуль-нуль. Остаточно затверджено: наша база буде отут.

— Коли ви туди прибудете?

— Ми вирушимо, коли їхні війська пройдуть далі на схід, а в цих місцях усе сяк-так утрясеться. Нарешті, треба переконатися, що наші дані правильні і «Сатурн» розташувався саме в вашому місті.

— А коли ні, товаришу підполковник?

— Тоді доведеться на ходу перелаштовуватися ще раз, Бабакін: поки до вас не прийдуть наші люди, ви нічим, крім своєї торгівлі, не займайтеся. Від успіху вашого вростання в місто залежить дуже багато. На першому етапі операції ваша явка на ринку, — головний вузол мого зв'язку з усіма, хто опиниться в місті. Головний і єдиний.

— Розумію, товаришу підполковник. Буду тільки придивлятися до людей.

Марков повернувся до нього:

— Ви чули? Я повторюю: абсолютно нічим.