У вiдповiдь на запитання полковника: "Чи не знає вона, хто вчора гостював у Журавля?" — Варвара Олексiївна мовчки схопилася за голову. Посилаючись на нестерпний бiль, вона пiдвелася з дивана i сказала, що бiльше не може розмовляти. Коваль бачив, як на її обличчi виступили червонi плями, зрозумiв її стан i погодився продовжити бесiду iншим разом. Деяку початкову iнформацiю вiд неї вiн все ж зумiв одержати…

Коли б його спитали, яке враження справила на нього Варвара Олексiївна, вiн сказав би, що жiнка вразлива, пiд час розмови була вкрай пригнiченою, хоч i намагалася цього не показувати. Але коли їй це не вдавалося, вона здригалася, з жахом поглядала на дверi, мовби звiдти ось-ось могло з'явитися щось страшне.

Це й не дивно: про смерть серед щоденної метушнi люди не думають, але якщо вона з'являється i входить, нехай навiть не у твої дверi, а до сусiди, то все одно кидає чорну тiнь на все навколо, приголомшує, i вiд усвiдомлення, що вона незримо є всюди, i навколо тебе, поруч тебе, не вiдразу вдається звiльнитися.

3

Проводжаючи полковника, Варвара Олексiївна виглянула на сходову площадку. Коваль помiтив, як раптом спалахнули її очi.

— Ось одна, — пробурмотiла Павленко. — Оця сама Нiна.

Дмитро Iванович побачив худорляву жiнку у пальтi з дешевим штучним комiрцем, яка вийшла з лiфта. Варвара Олексiївна, очевидно, не бажаючи зустрiчатися з нею, буркнула полковниковi: "До побачення" i прикрила за ним дверi. Але Дмитро Iванович був переконаний, що вона залишилася стояти по той бiк дверей i прислухається до того, що вiдбувається на сходовiй площадцi.

Молода жiнка пiдвела погляд на незнайому людину i розгублено зупинилася. Лiфт тим часом, загудiвши, пiшов.

Коваль, удаючи, що не звертає на жiнку уваги, не став викликати лiфт, почав спускатися по сходах. Побачивши, що чоловiк пiшов собi, Нiна наблизилася до квартири Журавля i натиснула на дзвоник.