Коли Дмитро Iванович вперше потрапив до цього будинку, вiн зрозумiв, що глибокий розгалужений пiдвал є зручним мiсцем для збiговиськ п'яничок та iнших осiб, якi не люблять з'являтися на вулицi вдень. I людину, пограбовану бiля лiфта, неважко скинути вниз.

Скiльки тодi довелося повоювати з житлоуправлiнням, щоб на вхiд до пiдвалу було наварено металевi грати i щоб вони замикалися на ключ.

Зараз, опускаючись до лiфта, полковник iз задоволенням вiдзначив, що грати були замкненi i крiзь них видно, що в освiтленому електричною лампочкою помешканнi прибрано.

Але не цим пiдвалом i гратами запам'ятався Ковалю старий будинок. Спогади, нанизуючись один за одним, витягуючись з глибин пам'ятi, вiдновили давню iсторiю, вiдкладену в архiв справу, яка залишила у нього почуття незадоволення.

Декiлька рокiв тому в цьому будинку, де жило багато музикантiв та акторiв, сталася трагiчна подiя. У ваннiй своєї квартири, на сьомому поверсi, захлинулася водою молода жiнка. "Швидка допомога", викликана по телефону переляканим чоловiком, повернути її до життя не змогла.

Потiм надiйшла черга карного розшуку i прокуратури. Судово-медична експертиза встановила, що причиною смертi був крововилив у легенях. Слiдiв насильства, зовнiшнiх уражень на тiлi не виявили.

В розмовах iз сусiдами Коваль познайомився тодi з подробицями життя померлої. Це була акторка на iм'я Адель, улюблениця театралiв, яка прожила пiвтора десятка лiт iз своїм чоловiком, професором одного з київських iнститутiв. Незважаючи на те, що чоловiк був набагато старiший, подружжя, як свiдчили сусiди i знайомi, жили душа в душу. Дiм був повна чаша, i щастю цiєї сiм'ї всi навколо по-доброму заздрили. Але ось прийшла бiда: професор несподiвано помер.