Через деякий час пiсля трауру Адель, повернувшись у театр, гастролювала на пiвднi. Там вона познайомилася з палким прихильником її таланту, молодшим за неї на багато рокiв, запросила його у гостi до Києва i незабаром вийшла за нього замiж. З цим чоловiком Адель прожила декiлька рокiв так само щасливо, як i з першим. Молодий чоловiк пiклувався про неї, не забував вечорами зустрiчати бiля театру з квiтами, i сусiди бачили, як вiн, проводжаючи дружину до лiфта або спускаючись з нею до парадного, не соромлячись людей, нiжно цiлував її.

I раптом… Адель потонула у власнiй ваннi. Оскiльки нiяких iнших версiй не було, прокуратура визнала трагедiю нещасним випадком i справу закрила. Коваль змушений був з цим погодитися, хоч сумнiви з приводу такого висновку у нього залишилися.

Тепер, йдучи у цей будинок до якоїсь Килини Христофорової, що її телефон знайшов у червоному записнику Журавля, Дмитро Iванович подумав, що не завадило б поцiкавитися дальшою долею колишнього чоловiка Аделi.

Старий лiфт, покректуючи, повiльно пiдняв полковника на восьмий поверх.

Вибравши з кiлькох рiзної форми i кольору кнопок на дверях, що залишилися вiд численних в минулому сусiдiв, ту, ближче до якої був наклеєний папiрець "Христофорова К.С.", Коваль подзвонив.

Пiсля другого тривалого дзвiнка з глибини квартири долетiли кроки, i жiночий голос за дверима спитав:

— Хто там?

Коваль вiдповiв, проте дверi не поспiшали вiдчинитися, i полковник з посмiшкою подумав, як погано жити без великого винаходу людського розуму — двiрного вiчка, за допомогою якого можна переконатися, хто стоїть по той бiк.

Нарештi масивнi дверi рипнули, i в отворi з'явилася стара жiнка, яка, однак, не випускала з рук металевого ланцюжка. Вона глянула на вiдвiдувача i промовила:

— Христофорової вдома немає. - I раптом, упiзнавши Коваля, здивувалася i, потеплiвши поглядом, додала: — Сам товариш Коваль?