Килина Сергiївна промовчала, що це сталося тодi, коли Журавель при Нiнi обiйняв її на диванi.

Ковалю згадалася стаття у газетi якогось психолога. Вчений писав, що бувають хвилини, коли людина ненавидить того, кого любить. Таке трапляється рiдко i триває, на щастя, недовго. I винен у цьому лише механiзм людської психiки, коли миттєвий емоцiйний сплеск випереджає розумовий процес… На щастя, зрештою усвiдомлене почуття любовi перемагає коротке роздратування…

Перемагає… Але що може статися протягом нехай короткого сплеску ненавистi, коли людина погано контролює свої дiї?!.

— Ось тепер, — говорила далi Христофорова, — коли бiдолашного Антона не стало, вона спокiйнiсiнько уживеться з чоловiком… Та й навiщо було Антоновi одружуватися? Зв'язувати себе. Це тiльки зашкодило б йому. Вiн був людиною науки. Йому потрiбна була просто щира, розумна подруга…

Ковалю подумалось, що саме себе Килина Сергiївна цiлила в такi подруги Журавлю, без жодних офiцiйних зобов'язань, якi обмежують особисту свободу.

— А вже коли сивина засрiблиться, коли багато що досягнуто, справа iнша — можна й одружитися, Втiм, що тепер говорити, бiдолашний Антонi От тобi й наука, от тобi i кар'єра! — гiрко закiнчила кравчиня.

Ну, ця Христофорова, вона немов навмисне узялася пiдпускати шпильки! Адже й вiн вдруге одружився, коли вже скронi засрiблились…

Проте Дмитро Iванович нiчим не виявив, що реплiка Христофорової зачепила i його. Умiння терпляче вислуховувати людей i цього разу не зрадило. Дочекавшись, коли жiнка замовкла, вiн спитав:

— То де ви були, Килино Сергiївно, увечерi в середу, дванадцятого грудня?

— Я ж сказала: у Львовi, — здивовано повторила жiнка.