Хоч технiчнi науки не були для Коваля "терра iнкогнiта", але технiка розвивалася i знань, яких вiн набув у юностi, тепер не вистачало. Тому, коли стикався iз технiчною загадкою, звертався до фахiвцiв-експертiв. От i зараз, розглядаючи записник, полковник подумав, що не обiйдеться без консультацiй у досвiдчених iнженерiв.

Нещодавно був вражений, прочитавши у газетi, що вченi зумiли знайти алгебраїчне розв'язання задач з розпiзнавання, зумiли змоделювати за допомогою математики такi функцiї мозку, як здатнiсть знаходити подiбнiсть, дiяти на основi iнтуїцiї i таке iнше.

Коваль знав, що людський мозок щосекунди, щомитi щось зiставляє, порiвнює, вибирає i вiдкидає з того, що людина бачить, чує, вiдчуває. I усе це вiдбувається приховано, iнтуїтивно.

Значною мiрою, часом неусвiдомлено, ця здатнiсть мозку допомагає i йому в його професiйнiй дiяльностi: побачити, зiставити, порiвняти, простягти логiчну лiнiю i викрити злочинця. Проте для полковника було зараз образливою новиною, що iнтуїцiї, як виявом особливої здатностi людського мозку зiставляти i розпiзнавати, набула i машина, що створено цiлий напрям у науцi, який за допомогою ефективних математичних алгоритмiв розвиває цю здатнiсть у машини. Йому здавалося, що на цьому закiнчується ера чисто людського iнтелекту, i його повнiстю замiнить машина, i, можливо, вiн буде останнiм могiканином, який i користується тiльки своїм досвiдом та iнтуїцiєю. Саме вiд цiєї думки було сумно i прикро.

Нi, вiн ще не був готовий передати свої функцiї, свiй досвiд, iнтуїцiю машинi i сприймати її рiшення як незаперечний висновок. Та й математика, очевидно, ще не готова повнiстю перейняти у нього здатнiсть класифiкувати людськi вчинки, вiд якої залежить та чи iнша людська доля… Його, Ковалiв, мозок ще довго служитиме людям!