Велику частину кухнi забрали низенький столик, шевський стiльчик, перетягнутий ременями на сидiннi, поличка iз слоїками, баночками, з кольоровим воском, шилами i ножичками, увiткнутими у пази. У кутку бiля невеличкої старої швейної машини «Зiнгер» лежали рашпiлi, металевi супiнатори, обценьки, шпандер для знiмання колодок та ще якiсь iнструменти, призначення яких i назви Коваль не знав. Поряд валялося кiлька клаптiв кольорової шкiри. Дмитро Iванович вiдкрив слоїк з бiлим клеєм, почувся гострий запах ацетону. Потiм полковник узяв у кутку елегантної форми незакiнчений жiночий чобiток i, повертiвши у руках, поставив на мiсце. Було ясно, що господар перетворив кухню на майстерню, i варто було зараз Дмитру Iвановичу зачинити вiкно, як у нiй запахло ацетоном i шкiрою.
Це дивувало тому, що, крiм загиблого, нiхто у цiй квартирi не жив, а за фахом Журавель був зовсiм не швець, а молодий вчений, спiвробiтник науково-дослiдного iнституту.
Розглядаючи рекламу i дивуючись дивовижному сполученню занять господаря, Коваль зрозумiв те почуття, яке у нього з'явилося пiд час огляду квартири i яке вiн не вiдразу зрозумiв: якась невiдповiднiсть вiдчувалася в нiй — чи чогось не вистачало, чи щось було зайвим.
У кiмнатi це почуття викликало сусiдство дорогого двокасетного японського магнiтофона «Шарп», iмпортного кольорового телевiзора з приставкою iз старовинним грамофоном, увiнчаного величезною розмальованою трубою, похмурих малюнкiв нiчних химер на картинах iз бiлою, гiпсовою, грацiозною жiночою нiжкою. А у цiлiй комфортабельнiй квартирi вишукано умебльована житлова кiмната — i ось ця шевська майстерня на кухнi…