Ця новина справила надзвичайне враження. Капітанові Фарагуту не дали відстрочки навіть на двадцять чотири години. Все продовольство уже навантажили на борт, трюм наповнили вугіллям, команда була в повному складі. Залишалося тільки запалити вогонь у топках, розвести пари і відчалювати! Капітанові не пробачили б, коли б він затримався хоч би на півдня! А втім, капітан Фарагут і сам поривався в море.
За три години до відплиття «Авраама Лінкольна» я одержав листа такого змісту:
«Панові Аронаксу, професорові Паризького музею. Готель «П’яте авеню», Нью-Йорк.
Шановний пане!Якщо Ви бажаєте приєднатися до експедиції на «Авраамі Лінкольні», то урядові Сполучених Штатів буде приємно знати, що Франція у Вашій особі бере участь у цій справі. Капітан Фарагут надасть у Ваше розпорядження окрему каюту.
Щиро відданий Вам
РОЗДІЛ ІІІ
«Як буде завгодно панові»
За три секунди до одержання листа Д.-Б. Гобсона я стільки ж думав про переслідування нарвала, скільки про спробу прорватися через Північно-Західний прохід
Тимчасом я щойно прибув з важкої подорожі втомлений і жадав відпочинку, Я мріяв лише повернутися на батьківщину, до своїх друзів, у свою маленьку квартирку поблизу Ботанічного саду, до своїх дорогих і безцінних колекцій! Але ніщо не могло мене утримати. Я забув усе: втому, друзів, колекції — і прийняв без усяких роздумів пропозицію американського уряду,
«До того ж, — думав я, — всі дороги ведуть в Європу, і нарвал буде такий люб’язний, що приведе мене до берегів Франції! Ця гідна тварина дозволить упіймати себе в європейських морях, — для моєї особисто втіхи, — і я привезу тоді принаймні півметровий уламок його кістяної алебарди в Музей природничої історії».