— Як зробить пан, так зроблю і я, — відповів Консель.

— Подумай гарненько! Я нічого не хочу від тебе приховувати. Це одна з тих подорожей, з яких не завжди повертаються.

— Як буде завгодно панові…

За чверть години наші чемодани були вже готові. Консель упорався швидко, я був певен, що він нічого не забув, бо цей хлопець класифікував сорочки і одяг так само добре, як я птахів та ссавців.

Ліфтер готелю склав наші речі у великому вестибюлі другого поверху. Я спустився по кількох східцях на нижній поверх і розплатився по рахунку за величезним прилавком, який завжди облягає великий натовп. Розпорядившись, щоб відправили в Париж мої тюки з препарованими тваринами і засушеними рослинами, і відкривши достатній кредит морській свинці, я в супроводі Конселя сів в екіпаж.

Екіпаж за 20 франків спустився по Бродвею до Юніон-сквера, завернув на Четверту авеню і поїхав нею до з’єднання її з Боврі-стріт, проїхав до Катрін-стріт і зупинився біля Тридцять четвертої набережної. Звідти пором перевіз усіх нас — людей, коней і екіпаж — у Бруклін, велике передмістя Нью-Йорка, розташоване на лівому березі Східної річки, і за кілька хвилин ми досягли набережної, біля якої «Авраам Лінкольн» викидав із своїх двох труб клуби чорного диму.

Наш багаж був негайно перенесений на палубу фрегата. Я поспішив на борт і спитав, де капітан Фарагут. Один з матросів провів мене на місток, де я побачив вродливого офіцера. Той простяг мені руку.

— Пан П’єр Аронакс? — запитав він у мене.

— Він самий, — відповів я. — Капітан Фарагут?

— Так, я. Заходьте, будь ласка, пане професоре. Ваша каюта чекає вас.

Я вклонився і, не бажаючи заважати капітанові в останні хвилини перед відплиттям, попросив матроса провести мене в призначену мені каюту.