Набережні Брукліна і весь бік Нью-Йорка, що прилягав до Східної річки, були вкриті цікавими. Пролунало трикратне «ура», що вирвалося з грудей п’ятисот тисяч чоловік. Тисячі носових хусточок розвівалися в повітрі над щільно зімкнутим натовпом і вітали «Авраама Лінкольна», поки він не ввійшов у води Гудзонової затоки біля мису того довгастого півострова, на якому розташоване місто Нью-Йорк.

Потім фрегат, ідучи в напрямі до Нью-Джерсі вздовж чудового правого берега ріки, що витягся ланцюгом прекрасних вілл, пройшов мимо фортів, які салютували йому з найбільших гармат. «Авраам Лінкольн» відповів на це, тричі піднявши і опустивши свій прапор, усіяний тридцятьма дев’ятьма зірками; потім, уповільнивши хід, фрегат вступив у намічений бакенами фарватер, що звивався по затоці, утворюваній мисом Сенді-Гука, і проминув піщану мілину, де кілька тисяч глядачів привітали його ще раз.

Низка катерів і буксирів слідувала за фрегатом аж до маяка, вогні якого вказують вхід до Нью-Йоркського порту.

Пробило третю годину. Лоцман сів у шлюпку і добрався до маленької шхуни, що чекала його під вітром. Вогонь був збільшений; гвинт почав швидше бити по хвилях; фрегат плив уздовж жовтого і низького берега Лонг-Айленда, і вже о восьмій годині вечора, втративши з очей на північному сході вогні Файр-Айленда, він мчав на всіх парах по темних водах Атлантичного океану.

РОЗДІЛ IV

Нед Ленд

Капітан Фарагут був добрим моряком, гідним фрегата, яким він командував. Його корабель і він складали ніби одне ціле. Він був душею корабля. В питанні про існування нарвала в нього не було ніяких сумнівів, і він навіть не дозволяв на своєму судні будь-яких суперечок з цього приводу. Капітан вірив у чудовисько, як деякі жінки вірять у Левіафана, — серцем, а не розумом. Чудовисько існувало, і він очистить від нього моря, — в цьому він поклявся. Це був свого роду родоський рицар, який ішов назустріч змію, що розоряв його острів. Або капітан Фарагут уб’є нарвала, або нарвал уб’є капітана Фарагута, — середини тут не могло бути.