Чому ж яйце не розбилося в льоду, хоч повідь принесла його сюди здаля?

На це запитання відповіло саме яйце, коли я викопав його з-під льоду. Обухом сокири я ледве зміг розбити його шкаралупу. Вона була чотири міліметри завтовшки, до того ж ще й пружна.

В шкаралупі лежала тверда сироподібна маса. Я покуштував її — непогана. Адже відомо, що в древніх китайців улюбленими ласощами були яйця, що пролежали три роки в землі і за цей час перетворилися в тверду, немов сир, масу. Таке в Китаї могли їсти тільки багачі.

Знайденим яйцем мені можна було живитися довгі місяці.

Коли тут є яйця, то, можливо, десь недалеко й птах знайдеться. Розміркувавши так, я поновив розшуки.

Якось спало мені на думку наблизитися до величезних льодових бурульок позаду печери. Коли сяйво моєї лампи освітило цей закуток, я побачив, що між льодовими стовпами стоїть, наче величний привид, діорніс — з піднятою головою, високий, на повні гри сажні, птах.

Рятуючись від потопу, він виповз на високу скелю і стояв тут, короткокрилий, цибатий, не рушивши з місця, аж поки льодові бурульки не оточили його з усіх боків.

Це було дивне створіння: на ногах — по три пальці, стегна товщиною з людські, все тіло обросло довгою чорною щетиною, твердою й товстою, мов дріт. На шиї та голові — кучерява біла шерстка. Над дзьобом стирчить наріст м'яса, що тягнеться, як гребінь шолома, аж на череп.

Але мене найбільше зацікавили його груди — в п'ять футів завширшки. Які шматки печені можна з них викроїти!

Та дістатися до цих грудей було нелегко.

Крижану споруду з бурульок можна порушити, лише діючи дуже обережно. Вона схожа на вежу готичної церкви, що побудована шпилями донизу, і тут необхідно розрахувати так, щоб не зачепити жодного з стовпів, бо ціла будівля зважиться на мене і мені доведеться чека ти десять або двадцять тисяч років, поки хто-небудь відкопає мене.