— Читайте!

— «Сподіваючись на ласкаву увагу вашого преосвященства, сповнений піклування не про себе, а про святиню німецької церкви, попавши в біду через дивовижне непорозуміння, благаю ваше преосвященство не випускати з рук святого Кролліціаса і дозволити мені дати на мудрий суд вашого преосвященства документ, який я ось уже чотири десятиріччя зберігаю у себе на серці і який проллє яскраве світло на одну із славних сторінок історії християнства».

— Досить, поясніть мені, що хоче цей пройдисвіт, — сказав епіскоп.

— Передбачаючи запитання вашого преосвященства, — дозволив собі посміхнутися секретар, — я зв’язався з поліцейським управлінням. Автор листа — якийсь Еріх Шлезке, співробітник Кассельського муніципалітету. Разом із своїм співучасником Брунцлау був затриманий гамбурською поліцією, коли намагався продати американському консулу якусь статую. Під час допиту обвинувачення заперечує, твердячи, що знайшов не статую, а ніби справжні мощі святого.

— Кролліціаса, здається? — перепитав єпіскоп.

— Так, Кролліціаса. Але серед дев’ятисот дев’яноста чотирьох святих такого імені немає, ваше преосвященство.

— Божевільний? Маніяк?

— Не схоже, ваше преосвященство.

— Документ, про який пише цей… цей…

— Шлезке, ваше преосвященство.

— …Цей документ справді існує?

— Я бачив його, ваше преосвященство.

— Ви, як завжди, на висоті, Штір.

— Радий вашій похвалі, ваше преосвященство!

— Так що ж документ?

— Схожий на справжній.

— Так… так… Хто там у Гамбурзі відає поліцією?

— Поліцейпрезидент Шуббарт, ваше преосвященство!

— Що ж, зв’яжіть мене з поліцейпрезидентом Шуббартом.

Коли професор Дроббер читав лекцію, пояснював кому-небудь наукову проблему чи взагалі був у хорошому настрої, він не говорив, а співав. Студенти звикли до цієї дивної особливості професора, бо читав він або, вірніше, виспівував свій предмет справді добре.