Шановні професори здивовано перезиралися.

— Якщо повірити всьому, що розповів нам монсеньйор Штір, — заїкаючись од хвилювання, почав керівник гамбурзької хірургічної клініки професор Гросс, — то доведеться припустити, що ми зіткнулися з надто дивним захворюванням.

— Колега фон Гросс виявився надзвичайно проникливим, — не стримався, щоб не ущипнути, хірург Міллер, у якого фон Гросс переманював половину пацієнтів.

— Якщо вірити документу про Кролліціаса, тобто, вибачте, святого Кролліціаса, то гаяти часу не можна, — квапливо мовив ставний дерматолог Кріггер.

— Різати… — задумливо запропонував терапевт Брошке.

— Пан терапевт Брошке, мабуть, хоче сказати «ампутувати»? — сухо зауважив фон Гросс.

— Так, так, саме ампутувати! — поспішив погодитися той.

— Іншого виходу немає! — підтвердив Кріггер.

— Так! — зважився фон Гросс.

— Так! — приєднався до думки колег Міллер.

— Ваше преосвященство! — схилився до вуха епіскопа монсеньйор Штір. — Консиліум вирішив, що необхідна ампутація.

— А-а-а… мені… все… одно… — простогнав єпіскоп.

— Але ампутувати треба негайно, — швидко сказав фон Гросс, якому дуже хотілося відбити цього знатного пацієнта у вискочки Міллера.

— Так, так, негайно, — заявив Міллер, — ось мої інструменти, я йду мити руки.

— Колега Міллер погоджується мені асистувати? — з викликом поцікавився фон Гросс.

— Ні, колего, я обійдуся без вас, — визивно відповів той, прямуючи до виходу.

Керівник гамбурзької клініки подався за ним, маючи намір у коридорі звести рахунки з суперником. За ними рушили й інші. Але тут консиліум був затриманий відчайдушним криком його преосвященства: