Полудень і вечір минули в Касселі спокійно. І хоча вранці цього дня католики і протестанти ще поглядали скоса один на одного, пригадуючи вчорашню бійку, ввечері навіть безпосередній винуватець її Ганс Крот мирно балакав з міським мельником, якого призначили новим церковним старостою католиків. Ніщо не провіщало бурхливої ночі…

А втім, бурхливою ця ніч була тільки для монастиря. В північ монахів, які міцно спали, розбудив голосний стогін отця Кролліціаса. Хлопчик-служник, якого послали довідатися, що сталося, побачив преподобного, який ходив по келії і, безупинно скиглячи, тряс правою рукою.

Служник обережно спитав, що мучить святого отця. У відповідь пастир брутально вилаявся і підніс до самого обличчя хлопчика страшенно розпухлу долоню. Два пальці цієї широченної долоні при світлі свічки вилискували тьмяним блиском. Коли ж отець Кролліціас постукав ними об стіл, в келії пролунав характерний металічний дзвін. Переляканий хлопчик кинувся геть.

Вислухавши повідомлення служника, пробст визнав його настільки брехливим, що на всякий випадок нам’яв бідоласі вуха і спокійно влігся спати. Проте довго спочивати пробсту не довелося: басистий крик отця Кролліціаса почав гучно відлунювати в монастирі.

Незадоволений пробст розбудив монахів і об’явив, що, мабуть, в їхнього собрата вселився диявол. Монахи, ремствуючи й позіхаючи, попленталися виганяти нечисту силу.

Ввалившись безладною юрбою в келію отця Кролліціаса, монахи побачили дивне видиво. Посеред келії стояв на одній нозі преподобний, з жахом витріщившись на розчепірену долоню правої руки, й несамовито ревів. Долоня була із блискучого металу, і з неї, як із дзеркала, дивилося на отця Кролліціаса його спотворене зображення, вискалене в безперервному реві.

З самого ранку в монастирі зчинився переполох. Монахи, забувши про молитви, бігали вузькими монастирськими коридорами, час від часу заглядаючи в келію отця Кролліціаса. Той уже не кричав, а лише стогнав. Незабаром вся рука преподобного стала металевою — від пальців до плеча. Жах монахів досяг межі.