Еріх Шлезке останні сорок років, крім неділь і релігійних свят, щодня заходив ополудні, коли ратушу зачиняли на полуденний фрюштюк, в «Шумовиння над кухлем». Сьогодні він здивувався, не побачивши за стойкою хазяїна.

— Хіба я можу піти, не випивши пива? — сказав він, стоячи в порожній залі. — Ні, не можу. Найголовніше в людини — це її звички. А якщо так, то… О! — вигукнув Шлезке, побачивши Марту. — Пані Брунцлау! Я бачу вас такою запорошеною. А хіба це може бути природним? Ні, це не може бути природним. Але що я хочу зробити, перш ніж випити свій кухоль? Я хочу побачити герра Брунцлау. А чого я хочу побачити герра Брунцлау? А того, щоб повідомити йому, що його прохання про зменшення податку передано самому начальникові… Проте я скажу йому це сам. Де ж герр Брунцлау, у дворі?

І прослизнувши повз остовпілу, розгублену від вражень сьогоднішноьго дня Марту, Еріх Шлезке вийшов у двір пиварні.

Через дві години Шлезке і Брунцлау вдоволені і щасливі оглядали повністю відкопану статую.

— А чому ви повинні мене слухати? — не вгавав Шлезке. — А тому, що я давній друг родини Брунцлау. Коли я пив пиво з небіжчиком Германом Брунцлау? З небіжчиком Германом Брунцлау я пив пиво, коли вас, Отто, ще не було на світі. Але що мене зараз цікавить? Мене цікавить зовсім не пиво. І навіть не служба, на яку я сьогодні не повернуся. Мене цікавить, чому він так дивно виглядає?

— Може, розбити й продати частинами? — похмуро запропонував Брунцлау.

— О-о-о-о! — застогнав Шлезке. — Що б ви робили, коли б я не був давнім другом вашої родини і коли б я не прийшов сьогодні пити пиво? Ви б скінчили свої дні в бідності й занепаді! Але мене цікавить зовсім не бідність. Мене цікавить, на що скидається цей металевий монах? Можливо, ви, Отто, пам’ятаєте, де я читав про монаха, який перетворився на метал?

— Про монаха, який перетворився на метал? — перепитав Брунцлау. — Герр Шлезке, перш ніж завітати до моєї пиварні, заходив у якусь іншу?