Й справдi, братам тiснувато на своїх половинах колись просторої батькiвської хати. Коваль уже знав, що на долю кожного з них припадає по двi кiмнати з ванькирчиком. Поки дiти були маленькi, обидвi сiм'ї, певно, це якось влаштовувало, але час iде, дiти ростуть... Втiм, - мiркував далi полковник, - навряд ця обставина має якесь вiдношення до погрозливої записки".

- Все ж добре, Дмитре Iвановичу, що ви приїхали, - задумливо промовила Лiда. - Це таки не жарт... Може, ви й врятуєте цього упертюха. - Вона майже нiчого не їла i, як i Оля, раз у раз допитливо поглядала на Коваля. Та й не дивно. Кого б не зацiкавила особа вiдомого на всю країну сищика, а ще й земляка. - I ви так гадаєте, як говорить Оля, коли приїхали... Але, правду сказати, - раптом пожвавiшала жiнка i чомусь усмiхнулася, - не уявляю собi, як можна знайти винуватця?

- Не дуже складно, - посмiхнувся у вiдповiдь Коваль. - Усе звичайно встановлюється або за почерком пiдозрюваного, або по вiдбитках пальцiв. Та й iншi є можливостi: за iдентичнiстю паперу, чорнила, клею i тому подiбне. Iснують рiзнi кримiналiстичнi експертизи, за допомогою яких можна розкрити будь-яку таємницю.

- А-а, - протягла Лiда, - виходить, у вас цiла наука пiд рукою... Чула, що ви й справдi дуже таємничi справи розплутували. Звичайно, наука плюс ваш хист, - пiдлестилася жiнка. - А тут у нас ще й доказ є - записка... До речi, де вона зараз? У кого? - Лiда обвела усiх очима. - Дайте хоч поглянути, якщо можна, - це вже вона зверталася до Коваля, - бо говоримо, говоримо, а я її ще й не бачила.

Полковник витяг з кишенi бiлої лiтньої куртки бумажник, розкрив його i простяг Лiдi зошитковий аркушик.

Та узяла його у руки обережно, мов боялася забруднитися або того, що вiн вистрелить.

- Та тут не писано, а друкованi лiтери наклеєно! - вигукнула вона. - За почерком не докопатися!

- Не складе труднощiв для розшуку, - заспокоїв її Коваль. - Я ж уже поясняв.