Той мовчки кивнув, не втручаючись у розмову i даючи можливiсть усiм висловитися.

- Я теж такої думки, - рiшуче пiдтримала Лiда дружину Василя. - З таким не жартують, Василику, - звернулася вона до дiвера. - У тебе ворогiв вистачає. - Вона нiжно i сумно поглянула на нього, немов уже й справдi ховала. - Бережися, Василю... Подумай тiльки хоч би про того Ковтуна, "iталiянця", та його Грицька. Вiд них можна хтозна-що чекати. А Бондар, у якого матiр засудили за самогон, теж не без твоєї допомоги? А Борсуки! Ти у них двiчi забирав незареєстрованi рушницi, а вони третю десь роздобудуть... А крадiжки у полi?.. I переїхав би таки в iнше село... Як кажуть, далi очi далi серце... А то й справдi заб'ють! - Вона раптом засмiялася, зовсiм недоречно, чим вкрай здивувала Коваля. - Кличуть тебе у "Заповiт Iллiча", хату обiцяють поставити, чого iще треба?! - Голос жiнки знову став жалiсним, Лiда нiби благала дiвера не важити життям. Дмитру Iвановичу подумалося, як гарно, кали близькi люди люблять одне одного i так непокояться...

- Нашiй хатi уже пробували уночi червоного пiвня пiдпустити, пояснила Лiда Ковалю. - Рiг i досi обгорiлий, немає коли побiлити. Тiльки щасливий випадок урятував, а то й хата згорiла б, i ми з нею... Ти, Василику, хочеш дочекатися, поки вдруге пiдпалять? - знову з докором у голосi звернулася жiнка до дiвера.

- Я нiкого не боюся! - спалахнув Василь Кирилович. - I вам не раджу! Дурницi це все! I нової хати у "Заповiтi..." не хочу, менi й половини нашої вистачає. А палiя теж знайду!.. Ранiше чи пiзнiше.

Оля при цих словах чоловiка тiльки зiтхнула. Вона звикла пiдкорятися його волi, i рiшуча вiдсiч не залишала надiї на мирне залагодження бiди, що раптом впала на їхню сiм'ю. Лiда теж немов зiв'яла при такiй вiдповiдi.

"От iще одна проблема, - подумалося Дмитровi Iвановичу, батькiвська хата. Не земля, не груша на межi - а хата. У двадцятому столiттi, коли населення повсюдно у свiтi збiльшилося нечуваними темпами, дах над головою став чiльною проблемою...