Пов'язка м'якими хвилями сповзла з Андрiєвої голови й лягла на стiл.

- Не розплющуйте очей, хай призвичаюються. Карцева, що ви будете робити далi? - запитав професор.

- Я не знаю дiагнозу, - пролунав бiля Андрiя красивий молодий голос.

- Подивiться iсторiю хвороби.

- Поранення, - пiдказав Андрiй.

- Поранення, - це причина вашої хвороби, молодий чоловiче, - пояснив професор, - Ми ж, лiкарi, маємо справу з наслiдками цiєї причини. Наслiдки i є хворобою. Отже, Карцева, ми вас слухаємо.

- Праве око забруднене, можливо, травмоване, але без помiтних пошкоджень, - знову пролунав бiля Андрiя той самий дiвчачий голос. - В рогiвцi лiвого ока маємо металевий осколок.

- Мали осколок. Тепер його там немає, - перебив професор.

- Так, осколка немає, - квапливо згодилась дiвчина. - Отже, тепер треба забезпечити заживання ранки.

- Що ви будете робити зараз? - допитувався професор.

- Треба промити очi.

- Промивайте.

Знову тi самi холоднi тонкi пальцi забiгали бiля Андрiєвих очей, обережно пiдiймаючи повiки, прикладаючи м'якi вологi тампони. Роздивитися дiвчину Коваленко не мiг, бачив лише її руки, бiлi й нiжнi, та й то якусь мить, бо довго дивитися вiн ще не мiг: заважав бiль.

- Тепер треба трохи припекти ранку ляпiсом, - сказала студентка, витерши Андрiєве обличчя.

- - А тодi? - поцiкавився професор.

- Тодi пов'язка з сульфiдiн-вазелiном.

- Робiть.

Практикантка мазнула чимсь по рогiвцi лiвого ока, i Андрiй навiть засичав од болю.

- Що ви робите, чорти його бери! - крикнув професор. - Ви ж випечете йому око!

Запанувала тиша. Мовчала студентка, мовчали її товаришi, мовчав i Андрiй. Тодi вiдчув, що на його руку впала якась тепла краплина. За нею ще одна i ще.