- Документи є? - питали коменданти.

- Та є.

- Покажи.

Андрiй показував великий пакет з сургучною печаттю. Всi його документи працiвник райвiйськкомату Кирило Бородавка поклав у цей пакет i наказав здати в училищi, куди Андрiй їхав.

- Може там у тебе бомба, в тому пакетi, - смiялися коменданти й вiдмахувалися вiд високого худорлявого хлопця в сiрому костюмi.

Нарештi Андрiєвi пощастило. На першу путь подали довжелезний товарняк, повний веселих молодих бiйцiв, що сидiли у вагонах, позвiшувавши ноги, i спiвали. Комендант ешелону, м'язистий маленький капiтан, в нових рипучих ременях, одразу ж побiг до чергового по станцiї й став вимагати, щоб його ешелон одправляли без затримки. Коваленко стояв позаду капiтана й ждав, поки той викричиться.

- Товаришу капiтан, - сказав вiн, ковтаючи слину.

- Що таке? - рiзко повернувся капiтан.

- Менi треба завтра бути в Києвi, в артилерiйському училищi. Я вже й так запiзнився на цiлий тиждень.

- Коротше, - спинив його капiтан. - документи є?

- Та ось.

Капiтан узяв пакет, виважив на долонi, потiм швидким, невловимим рухом перевернув його i одiрвав кiнчик.

- Що ви робите? - закричав Андрiй. - Це же секретне!

- А ти хочеш, щоб я возив в своєму ешелонi якiсь секрети й не знав про них нiчого, - насмiшкувато глянув на нього капiтан.

Вiн дiстав по черзi документи Коваленка, проглянув їх, сховав знову в конверт, оддав його Андрiєвi й поляскав хлопця по плечу.

- Молодець. Вiдмiнник, добровiльно йдеш захищати Батькiвщину. Ходiм, я тебе десь притулю.

Вiн провiв його до вагона, де бiйцi спiвали "Розпрягайте, хлопцi, конi", й звелiв:

- Приймайте земляка. Щоб довезли менi його до Києва цiлим i неушкодженим. Ясно?

Радiсть Андрiєва була така велика, що вiн навiть не звернув уваги на останнi капiтановi слова.

На станцiю Гребiнка ешелону не пустили. Семафори стояли обабiч лiнiї, схрестивши над лискучими рейками свої залiзнi руки, i марно було намагатися взнати причину цiєї заборони. Начальник ешелону пробiг побiля вагонiв, вигукуючи: