Але в цiй гiпотезi було щось величне, щось надзвичайно важливе для науки, для оборони країни, для народу. Така гiпотеза може з'явитись тiльки у людини, з палкою уявою i смiливим серцем. Якщо смiлива уява поєднується з тверезим науковим мисленням, чому не допомогти? Вилю Власев - досвiдчений хiмiк з неабиякими здiбностями, але скептик за вдачею, i йому здається фантастичним усе, що не доведено наочно, не пiдтверджено лабораторним аналiзом. Але ж до чого призведе дослiджувана справа, якщо завжди, в усiх випадках, потрiбнi "очевиднi" матерiальнi докази? З iсторiї великих вiдкриттiв нам вiдомо багато прикладiв, коли тiльки догадка, невиразнi припущення вiдiграють вирiшальну роль для дальшого успiху.

Справа в тому, чи справдi молодий геолог Андрiй Андрєєв - серйозний учений, а не честолюбець, що живе манiєю величi. Але якби вiн був таким, то, безперечно, розплескав би скрiзь про свою гiпотезу, i вся Софiя вже б говорила про берилiй, про те, якi реактивнi лiтаки i стратосфернi лiтальнi апарати робитимуть з цього металу. Однак це було не так... Молодий геолог не був базiкою. В однiй невеличкiй доповiднiй записцi на двадцять рядкiв вiн скромно повiдомляв про своє припущення, перелiчував деякi з мотивiв i просив допомоги.

I зараз, обдумуючи, що сказати Вилю Власеву, як розворушити його суху, емпiричну душу, iнженер Спиридонов пригадав., свою першу зустрiч з хлопцем. Цiй зустрiчi передувала коротка, але бурхлива сцена за дверима його кабiнету. Вiн наказав посильному нiкого не впускати до нього, бо мав якусь термiнову роботу, а впертий вiдвiдувач намагався зайти. Потiм почувся шум, i в кабiнет, вдарившись головою об одвiрок, влетiв молодий чоловiк мало не двометрового зросту. Вiн був у спортивнiй сорочцi, з засуканими рукавами, що вiдкривали мускулистi волосатi руки.

На його смуглявому вилицюватому обличчi з коротким носом блищали, немов електричнi вогники, яснi сiрi очi.

Iнженер Спиридонов нахмурився - вiн любив смiливих людей, але нахаб не терпiв.