- Що вам потрiбно, товаришу, i чому це ви заходите до мене в такому виглядi?
- Пробачте, - сказав здоровань i почервонiв так, наче його облили окропом. - Вибачте, що турбую вас. Оцей чоловiк, - вiн з дружньою посмiшкою кивнув у бiк посильного, - цей чоловiк уже втретє мене затримує, не пускає до вас. Зрозумiло, вiн не винен, це ви йому наказали, i я не серджусь на нього. Але ж наша третя бригада в середу вирушає в дорогу. Ви ж розумiєте, не можна гаяти часу. Ось, - вiн вийняв портфель i витяг звiдти якийсь папiрець. - Тут я даю деякi пояснення. Прочитайте. Якщо вам здасться цiкавим, подзвонiть менi. В кiнцi я написав свiй номер телефону.
Вiн залишив аркуш, ледве чутно промимрив "до побачення" i позадкував до дверей.
Того ж дня, по обiдi, iнженер Спиридонов дзвонив йому по телефону шiсть разiв, але весь час один i той же мелодiйний голос вiдповiдав: "Нема його, товаришу, ще не повернувся". Тiльки бiля десятої години вечора вiн почув у трубцi його сильний баритон, i невiдомо чому його душу переповнила справжня радiсть.
- Кому ви ще розповiдали про вашi припущення? - запитав вiн.
- Спробував подiлитися з колегами. Та вони поставились до моїх слiв з великим недовiр'ям. Смiялись, - мовляв, хiба один мiнерал має зелений блиск? Є, сказали, майже сто таких мiнералiв... А перед товаришем Власевим, зрозумiло, навiть не заїкався. I, признатись, сам спочатку вагався. Почав думати, що натрапив на якийсь невiдомий мiнерал зеленого кольору... Тому й мовчав. Але останнiм часом прочитав одну цiкаву книжку про гiрничу справу в наших мiсцях у стародавнi часи. I те, що я прочитав, змусило мене повiрити, що я справдi вiдкрив слiди берила.