В цей спосіб зникнуть — приватна власність, класовий поділ, соціальні конфлікти, ви­зиск, матеріальна нерівність, окремі національні держави й війни. Наступить нова, щаслива ера суспільного життя, не­знана ще в історії… До критичного розгляду соціалістичної концепції в її суспільному та ідеологічному плані ми прийдемо нище. Тепер хочемо підчеркнути, що соціалізм, звертаючи своє ві­стря проти капіталізму, неминуче мусів стати на шлях запе­речення ідеологічної й устроєвої бази, що на ній розвинувся самий капіталізм, себто — політичної демократії. Конфлікт між демократією а соціалізмом позначився на­самперед у сфері їх ідейних кличні. Видвигаючи принципи рівності й братерства, демократія сподівалася їх здійснення від самої “досконалої природи” людини, що, в процесах свого суспільного існування, сама, мовляв, своїм “розумом” збудує ідеальний устрій життя на основі миру, згоди й поступу. Ця фаталістична віра демократії у “безгрішність” людини (так суперечна зо скептичною, аналізуючою істотою самої демо­кратії) в дійсності не виправдалася. Інакше підійшов до цієї проблеми соціалізм. Згідно з йо­го теоріями — сліпа віра в досконалість людини безпідставна. Життя — це не приємний “вишневий садок”, де все мирно співжиє й благоденствує… Це арена безнастанних змагань і сплетений вузол антагоністичних відносин! Суспільне зрівняння й братерське співжиття прийдуть не “самі собою”, ли­ше, як наслідок довшої трансформації (перероблення) людсь­кої натури й її суспільних інстинктів через усунення капіта­лістичної системи. Цю ж капіталістичну систему можна буде знищити лише шляхом класової боротьби та її завершення — соціальної революції. Самий постулат рівності й братерства соціалізм звужує, приймаючи його, як умовний (коли буде здійснений бажаний для нього суспільний устрій) і застосовуючи його не до всіх людей “взагалі”, лише до одної їх категорії — пролетаріату.