_Геннадiй._ Ручка у мене є. Паперу поки що не треба. Поговоримо без протоколу. I можеш називати мене на "ти". Як i ранiше... Тепер пiдемо далi. Вiктор вам заважав чимось?

_Магнiтофон._ Кого ви питаєте?

_Геннадiй._ Того, хто захоче вiдповiсти.

_Лада._ Це нагадує вiкторину.

_Денис._ Ладо, помовчи хоч зараз. (До Геннадiя). Справа в тому, що Вiктор, я вже говорив, вперше потрапив до нашого товариства i не знав, як триматися. Менi це, звичайно, було прикро, i, зрештою, ображало. Я навiть пошкодував, що запросив його до столу.

_Магнiтофон._ Але все це нiчого не значить. Вiн i менi не сподобався.

_Денис._ Звичайно, не тiльки я образився. Якби мої стiльцi вмiли говорити, вони теж образилися б. Вiн i для них був чужий. Вiн не розумiв краси... Говорить, нащо менi iнкрустацiя...

_Геннадiй_ (до Танi). А вам?

_Таня._ Менi страшно, Денисе...

_Денис_ (до Танi). Що з тобою?

Таня мовчить.

_Геннадiй._ Вiн що, - робив зауваження кому-небудь?..

_Еврика._ Хвилиночку, товаришу слiдчий. Дозвольте запитання Танi.

_Геннадiй._ Будь ласка.

_Еврика._ Скажи, Таню, чому тiльки тобi стало вiдомо, що Вiктора ударили ножем? I ти навiть знаєш, яким саме!

_Таня._ (розгублено). Я ж сказала... Я була в лiкарнi...

_Еврика._ А чому саме ти бiгала у лiкарню?

Таня мовчить.

_Еврика._ Не скажеш зараз, скажеш на допитi.

Таня продовжує мовчати.

_Еврика_ (до Геннадiя). Я правильно кажу, товаришу слiдчий?

_Геннадiй._ Залишимо ваше питання поки що вiдкритим... Отже, я запитую. Вiктор чимось заважав вам? Робив зауваження?..

_Магнiтофон._ Робив.

_Геннадiй._ Якi?

_Магнiтофон._ Мовчки. Очима.

_Геннадiй._ Погляд можна було б i пробачити. От i у мене, сказали, очi неприємнi, алюмiнiєвi.

_Санько-Чорний._ Ви - слiдчий. Вам i з такими очима можна ходити. А вiн - що?!