_Еврика._ Не пам'ятаю її. Можливо, мала крильця. Як зозуля... А що, є претензiї до мене?

_Магнiтофон._ Нi, єдина людина серед нас, котра доказує себе дiлом, - це Денис. Лада. А Таня?..

Магнiтофон мовчки знизує плечима.

_Лада_ (до Магнiтофона). Коли вже почав, говори пiдряд. (До Геннадiя). Це ж як ота гра у брехню. Треба казати правду, щоб побачити, хто бреше. Отже - Таня.

_Магнiтофон._ Що про неї сказати. Про неї - нелегко. Надто вона правильна, калiграфiчна, як пiдручник чистописання. Вiд того i здається далекою, майже нереальною.

_Еврика._ Досi її й справдi немов вiдгороджував вiд нас паркан iз непiдкупної чесностi i порядностi... Але ось ця iсторiя з Вiктором вселила менi тепер деякi сумнiви (до Танi). Слухай, може, вiн чiплявся до тебе на танцмайданчику, липнув, а ти просто оборонялася i ненароком... По закону за оборону не судять... Особливо якщо дiвчина... Адже так, товаришу слiдчий?.. Якщо, звичайно, була межа...

Таня мовчить.

_Еврика._ Говори!

_Таня_ (нi до кого не звертаючись). Менi холодно. (Обiймає себе руками).

_Магнiтофон_ (до Еврики). Не чiпляйся до Танi!

_Еврика._ А ти, либонь, чи не закоханий в неї, як Денис?

_Денис_ (схвильовано). Я тож прошу тебе, Еврико. Облиш свої жарти. Тут справа серйозна.

_Лада._ А про себе Магнiтофончик забув iз скромностi?

_Магнiтофон._ Себе не видно без дзеркала. (До Геннадiя). I взагалi, товаришу слiдчий, чи не здається вам, що вже почалося у нас словоблудство. Це з переляку, мабуть...

_Геннадiй._ Я не кваплюся. Поговорiть. Так потроху всi нарештi й познайомитеся по-справжньому. (До Лади). Ладо, а де ви працюєте?

_Лада_ (пихато). У Будинку моделей. Демонстранткою. (Пiдводиться, повертається). Хiба не видно?

_Еврика_ (до Геннадiя). Лада працює красунею. їй пощастило в життi. Можемо всi вiдрекомендуватися, якщо цiкаво. Я, наприклад, скромний службовець з книжкової бази... Магнiтофон - годинникар. Маленьке вiконечко у великий свiт з вивiскою: "Гарантiя на шiсть мiсяцiв..."