_Геннадiй_ (iронiчно). Щось багатенько у тебе таких визначних дат.

_Денис_ (показує на Бахуса). Старий дуже злиться, коли довго не приносимо йому жертви. (Раптом). Ой!

_Геннадiй._ Що таке?

_Денис._ Є у мене один приятель. Костянтин. Начитаний. Ми його Еврикою називаємо... Але - мурло. Цивiлiзоване мурло - тюльку жере. З головками i хвостами. Найкраща для нього закусь. Як я забув! Пробач, Гено, ми ще наговоримося. Я миттю. Гастроном навпроти. Почуєш дзвiнок, тисни на кнопку (показує на кнопку на дошцi) - автоматика. Дверi самi вiдчиняться... Я зараз. (Вибiгає).

_Геннадiй_ (роззирається у кiмнатi, пiдходить до телефону, набирає номер). Прокуратура? Менi Гаркушу... Андрiй? Це - Геннадiй. Я на квартирi у Дениса... Так. Як чого?.. Вони всi тут будуть... Вбивця теж... Можливо, i нова його жертва... Ну гаразд, гаразд... Обiцяю... Слово честi! (Кладе трубку).

Дзвiнок у передпокої. Геннадiй натискає кнопку на дошцi. Входить _Еврика_ з пляшкою в руках.

_Еврика_ (вглядаючись у незнайомого). Де господар?

_Геннадiй._ Вийшов.

_Еврика._ А ви хто будете?

_Геннадiй._ Ну, як вам сказати... Сусiда Веприкiв, однокашник.

_Еврика._ Не чув про таких.

_Геннадiй._ Це було давно, на старiй квартирi.

_Еврика._ Так де все-таки Денис?

_Геннадiй._ Побiг за тюлькою для якогось, сказав, мурла.

_Еврика._ Слiд було б розбити цю пляшку об його голову. (Ставить пляшку на стiл). Щороку виловлюють тисячi тонн тюльки. А цей нездара не може запастися ста грамами.

Чути дзвiнок у передпокої. Геннадiй натискає на кнопку. Входить _Магнiтофон._ У нього в однiй руцi магнiтофон, який вiн вмикає на порозi (чути урочистий марш), у другiй - загорнута в газету пляшка.

_Магнiтофон._ Привiт! (Вимикає магнiтофон, розгортає газету i ставить пляшку на стiл). А де Денис, на кухнi?