* * *

Двоє льотчикiв повiтряної лiнiї, якi вiдкрили цю бухту, назвали її Акулячою - не через форму, а через її мешканцiв. У нiй завжди водилася сила-силенна великих акул. Вони запливали сюди з Червоного моря, ганяючись за косяками оселедцiв i кефалi, якi час вiд часу шукали собi тут захистку. Бен i прилетiв сюди, власне, заради акул, а тепер, коли потрапив у бухту, зовсiм забув про хлопчика i тiльки часом давав йому розпорядження: допомогти розвантажувати речi, закопати мiшок з продуктами в мокрий пiсок, змочити пiсок морською водою, подавати iнструменти i всякi дрiбницi, потрiбнi для акваланга i камер.

- А сюди хтось заходить коли-небудь? - запитав Девi.

Бен був надто зайнятий, щоб звертати увагу на те, що питає хлопчик, але все ж, почувши запитання, похитав головою:

- Нiхто! Нiхто не може сюди потрапити iнакше, як легким лiтаком. Принеси менi два зелених мiшки, що стоять у машинi, i прикрий голову вiд сонця. Не вистачає тiльки, щоб ти схопив сонячний удар.

Бiльше Девi нi про що не питав. Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували. Вiн уважно спостерiгав, як батько готує свiй акваланг i кiноапарат для пiдводних зйомок, збираючись опуститися в напрочуд прозору воду, щоб знiмати акул.

- Гляди ж, не пiдходь до води! - наказав батько.

Девi нiчого не вiдповiв.

- Акули неодмiнно спробують вiдкусити вiд тебе шматок, особливо коли спливуть на поверхню. Не смiй навiть ступати в воду!

Девi кивнув.

Бену хотiлося чим-небудь утiшити хлопчика, але за багато рокiв йому нi разу не вдалося цього зробити, а тепер було пiзно. Коли Бен вирушав у полiт (а це бувало майже завжди, вiдтодi як хлопчик народився, почав ходити, а потiм став пiдлiтком), вiн подовгу не бачив сина. Так було в Колорадо, у Флорiдi, в Канадi, в Iранi, в Бахрейнi i тут, у Єгиптi. Це його дружина, Джоанна, мала подбати, щоб хлопчик рiс жвавим i веселим.