- Ось, хай ночує, - обiрвала мої думки мама й дала менi величезну картонну коробку з-пiд нашого телевiзора.

- Сподiваюсь, воно звiдси не вилiзе й не здiйме серед ночi галасу? - додала мама й пiшла до себе.

Тато винувато поплескав мене по спинi, пiдморгнув менi та пiшов за мамою.

А я взяв граченя, яке вже не тiкало вiд мене, i посадив у коробку.

Нова домiвка йому сподобалась. Граченя оглянуло коробку, пострибало з кутка в куток, настовбурчило пiр'я й заснуло.

Ще хвилин п'ять я стояв над ним i розглядав його чорне, нiби металеве пiр'я, що м'яко виблискувало при свiтлi. Менi раптом закортiло погладити його. Я нахилився над коробкою i ледь-ледь, щоб не збудити птаха, торкнув його крило. Граченя розплющило одне око, сонно глянуло на мене, хитнуло головою, наче казало "на добранiч!", i знов заснуло. Тодi я вимкнув свiтло на кухнi, побажав доброї ночi батькам i теж пiшов спати.

Лiжко того вечора було чогось незручним. Я довго лежав i думав, як же зробити, щоб граченя зосталось у мене, але нiчого придумати не змiг.

Записка вiд мами

Ранок видався веселим i сонячним, але я не зрадiв цьому. Коли б iшов дощ, граченя лишилось би в нас, а так...

Я встав i поспiшив на кухню, до коробки. З неї чувся стукiт. Певне, граченя вже прокинулось i стрибало по своїй домiвцi. Я зазирнув у коробку й побачив його, веселого й iще чорнiшого, анiж учора. Перед ним стояла тарiлка з кашею. Видно було, що граченя вже поснiдало: по всiй коробцi валялися крихти.

- Привiт! - сказав я граченятi.

- Кр-ри-и! - вiдповiло воно раптом i радiсно замахало крилами.

I тут я побачив, що з крилами в нього не все гаразд! Я витяг його з коробки й уважно роздивився. Так i є. Крила йому хтось пiдрiзав. А це означало одне: у граченяти вже є х_а_з_я_ї_н!