Годi й казати, як я засмутився. Тепер не лишалося надiї, що граченя буде моїм. Я пустив його на пiдлогу, а сам пiшов до ванної, умився, вдягся, прибрав лiжко та повернувся до кухнi - снiдати.

Вдома знов нiкого не було...

Як менi це надокучало! Майже нiколи не буває вдома батькiв, - такi вони зайнятi. Навiть нi з ким поговорити, коли тобi сумно. Не пiду ж я до Славка о сьомiй ранку! От i сиди собi й сумуй... Тато йде на роботу, коли я ще сплю, бо їхати йому далеко, з двома пересадками автобус i метро. А мама вранцi завжди кудись бiжить - то в магазин, то на базар, то ще кудись. А сьогоднi пiшла до перукарнi чергу займати. В неї вечiр у школi, й вона мусить бути красивою... Мама в мене й так завжди красива, та їй чомусь обов'язково знадобилася ще й зачiска!

Я звик, що, коли вранцi нема нiкого, мама лишає записку. Ось, до речi, й вона! Ану, погляну...

"ПЕРШЕ: не забудь прибрати лiжко".

Ну от, знов про лiжко! Завжди мама нагадує, хоч я й сам пам'ятаю... Що ж там далi? Ага!..

"ДРУГЕ: пий молоко з дитячим сирком".

Звiсно, сирок! Можна було й не писати...

"ТРЕТЄ: не забудь закрити холодильник i замикай дверi на обидва замки!"

Щоразу - "обидва замки", наче їх десять! Що там iще?

"ЧЕТВЕРТЕ: будь о третiй вдома - є важлива розмова".

Буду, куди ж я дiнусь! Хiба що зi Славком пройшлися б, так у нього тренування, вiн з першого класу гiмнастикою займається. Ну от, нiби останнє!..

"П'ЯТЕ: ми з татом учора вирiшили - граченя залишається в нас".

Менi аж дух перехопило! Я труснув головою i перечитав останнi слова. Так, я не помилився! Ось, будь ласка, чорним по бiлому:

"ГРАЧЕНЯ ЗАЛИШАЄТЬСЯ В НАС"!

Я пiдскочив трохи не до стелi й заверещав:

- Ура! Хай живе мама! Хай живе тато! Ура-а-а! Воно - моє, моє, моє!..