Захочеш — сам утвориш Новий Світ, небаченими квітами засієш, заповниш музикою дивною його І буде все в твоїх руках, в твоїй державній, непоборній волі Вогнем священним, чистим Пізнання ти поєднаєш у Єдиний Пломінь розірвану тканину Всебуття!

Ти — Батько й Син, ти — Витвір і Творець!

Книга перша. Драма безодні
Частина перша На крилах часу

Всередині казки, як всі ми розуміємо, таїться правда, та якщо казку зламаєш, як іграшку діти ламають, то правди не знайдеш

М.ПРИШВІН

ПОРУШНИКИ ІНСТРУКЦІЇ

— Товариші, ви мене без ножа заріжете, — почувся плаксивий голос. На порозі виросла кругла постать директора Лисиці. Ріденькі брови благально морщилися на переніссі.

За дверима гриміла радіола. На прозорих дверях метлялися тіні танцюючих. Директор показав на них рукою, повчально сказав:

— Люди точно дотримуються інструкції. А ви?

— А ми? — з усмішкою поцікавився огрядний сивий чоловік з гострим, пронизливим поглядом. — Порушуємо інструкцію? Не бажаємо танцювати?

— Еге ж! І потім — на веранді чужі. Хто? Звідки? — Директор строго поглянув на молодого хлопця в запиленому спортивному костюмі. — Це до вас, товаришу Гримайло?

— До мене, — підтвердив сивий чоловік. — Несподівана зустріч. Колишній мій студент. Дивлюся — йде берегом. Що за диво? Невже Іван Заграва? Гукнув — він. Знаєте, де він тепер? У Космоцентрі. Буде літати на інші планети.

Директор з сумнівом оглянув худорляве обличчя, тонкий профіль хлопця, дивну сиву мітку в брові. Хм! Космонавт. Ніколи б не сказав. Звичайна людина. А потім дивись — слава на весь світ.

— Дуже радий познайомитись. Яким вітром сюди?

— Поряд — село батьків, — скупо сказав Заграва. — Прийшов на берег погуляти, покупатись.