— Ага. Ну що ж, гуляйте. Ми не заперечуємо!

Гримайло і Заграва перезирнулись, засміялися. Лисиця конфузливо посміхнувся, пірнув назад у двері і щільно зачинив їх.

— М-да, — зітхнувши, мовив Гримайло. — Так ми слухаємо, Іване, далі. Ви почали говорити про інші планети.

Сірі очі Заграви загорілися. Він оглянув присутніх, впевнено сказав:

— Я переконаний, що життя є на більшості планет і що воно вищого рівня, ніж у нас, на Землі. Давно вже пора відкинути егоцентричну думку, що ми, земляни, якісь особливі істоти.

Юнак, що сидів у затінку під великим фікусом, нахилився вперед, тонкі вуста його скривилися в скептичній посмішці.

— Дивно чути це від майбутнього космонавта. Я вважав, що ваша професія серйозніша!

— Не розумію вас, — знизав плечима Заграва.

— Ви знаєте, що наука не довела наявності розумних істот у нашій системі… крім Землі…

— Слава богу, хоч на Землі довели, — пробурчав Гримайло.

— І навряд, чи вони є, — вів далі скептичний юнак. — Досить того, що за всю історію людства ми не бачили прильоту гостей. А ці прильоти неминучі, якби інші планети були заселені…

— Прибульці були, — серйозно сказав Заграва. — І не один раз. Тільки шукати треба з відкритими очима.

Юнак пирхнув.

— Тунгуський метеорит, малюнки на скелях, позначки на кістках! Чули, читали! Еклектика, вигадка, казочки для дітей!..

— Є казочки реальніші від дійсності, — твердо одрізав Гримайло. — У всякому разі, наш друг Іван Заграва і такі, як він, перетворюють казочки Ціолковського в реальність.

— Що ви порівнюєте? — ображено вигукнув скептик. — То великий вчений, а то марення…

— Ідеї Ціолковського півстоліття тому звали маренням, — насмішкувато заперечив Гримайло. — А втім, що ми сперечаємося по-пустому. Іване, ви б завітали завтра. Раніше. Щоб не порушувати інструкції будинку відпочинку.

— Залюбки, — сказав Заграва. — До речі, захоплю деякі записи.