— Так. Знову про пришельців. Точніше, деякі факти на користь тієї думки, що ЇЇ відстоює Іван.

— Дозвольте мені, — вихопилось у Тані Райдуги. Вона схвильовано і винувато позирнула на біолога. — Пробачте, що я перебиваю, боюсь забути!

— Говоріть, говоріть. Кажуть, що ви астробіолог, цікаво, що ви там придумали.

— Нічого я не придумала. Ця думка виникла давно, але ми часто в студентських суперечках обговорювали її. Вже давно помічено, що існуюча гіпотеза походження людини не збігається з реальними даними. Пітекантроп, який нібито жив мільйон або вісімсот тисяч років тому, потім синантроп, неандерталець, кроманьйонська людина і, нарешті, сучасний тип. Кроманьйонська людина і сучасна — ідентичні. В них однаковий тип, розмір черепа, вага мозку. І тут виникає сумнів…

— Який же сумнів? — жваво запитав Сум.

— Чи могла б первісна мавполюдина за півмільйона років розвинутись до сучасного типу?

— Півмільйона — це ж багато, мамусю, — серйозно сказала Маня.

Слухачі засміялися. Сум натиснув пальцем на кирпатий ніс дівчинки, жартівливо відповів:

— Півмільйона — не дуже багато для розвитку розумної людини. Ну, ну, так говоріть далі.

— Ми знаємо, що мозок як фізичний орган свідомості росте і розвивається залежно від суспільних відносин людей, від рівня пізнання світу…

— Правильно.

— А раз правильно, то звідки у кроманьйонської людини сучасний розмір мозку? Нащо далеко ходити. Візьмемо так звані дикі племена, що були відкриті європейцями в минулих віках. Вогняноземельці, тасманійці, австралійські туземці, полінезійці, деякі африканські племена. Сучасна історія залишає всі ці племена поза високими цивілізаціями. То звідки ж у них така вага мозку, як і в європейців?

— До чого ж ви ведете? — нетерпляче перебив Сум.