— Я даремно розповідав про свій сон, — відповів Заграва.

— Швидко здаєтеся, — похитав головою Сум. — А я хотів розповісти ще деякі таємничі факти, схожі на ваші. Чи, може, не треба?

— Чого там не треба, — задоволено озвався Гримайло. — Розкажіть. Але я хотів дати інше тлумачення снам Заграви.

— Яке? — пожвавився хлопець.

— Ми ж недавно говорили, що ніщо не зникає. Кожна думка, кожен рух, кожне явище відбивається в навколишній природі, в частках, у речах, в електромагнітному, ядерному, гравітаційному полях, тобто в безмежному Всесвіті. І людина взаємодіє з тією живою безмежністю. На неї впливає і світло Сонця, і Місяця, і планет, і далеких зірок, і космічні промені, і погода, і настрій інших людей. Все, все має значення в житті людини. Тепер уявіть — але попереджаю, що це лише моє припущення, — уявіть, що на сусідній планеті або біля сусідньої зірки живуть розумні істоти. Вони літають між планетами, вони знають секрет антитяжіння і багато чудесних речей, до яких ми ще не додумалися. Енергія їхньої думки, творчості мчить у простір, долинає до нас. І цілком може бути, що ми несвідомо сприймаємо їхні враження. Ось чому сняться такі сни, про які ви, Іване, говорили!

— А що ж, — схвильовано заявив Заграва, — це чудова думка. Я не проти!

— Та ви не проти, я знаю, — засміявся академік. — А як інші?

— То виходить, що кожна наша думка несе матеріальний імпульс? — недовірливо запитав Носенко.

— Безумовно! — ствердив Гримайло. — В світі нема нічого нематеріального.

— І така енергія думки може спричинити або лихо, або добро? — допитувався філософ.

— Ну, а як же? — здивувався Гримайло. — Це ж ази діалектики. Руїнницька енергія не може бути творчою, аж доки її не перебореш. Але зачекайте, ми знову заскочили вбік. Колего Сум, ви хотіли щось розповісти?