— Тоді до вечора, — попрощався Нойс, підводячись з піску.

— До вечора.

Лисиця повів гостей далі, докірливо оглядаючись па академіка і похитуючи головою.

Як і вчора, гриміла радіола в залі для танців, але танцюючих було мало. Всі інші зібралися на відкритому майданчику. Прийшов біолог Сум — сухенький старий учений, запальний, насмішкуватий. Прийшло троє київських юнаків-аспірантів з різних інститутів — біолог Ананій Шум, фізик Сергій Малина, філософ Петро Носенко. Зацікавився суперечкою і колгоспний агротехнік Корінь — ведмедкуватий, мовчазний чоловік.

Вечір був ясний, зоряний. Здавалося, навіть небо принишкло, зацікавившись дивним зборищем. Здалека долинала пісня. З дверей визирнув директор, усміхнувся, потер пухлі долоні.

— Так що? Може, оберемо президію? Відкриємо, так би мовити?

Почувся сміх. Гримайло махнув рукою.

— Не треба президії. Обійдемося. Так на чому ми зупинилися вчора?

— На житті, — задзвенів голосок за балюстрадою. — Життя на інших планетах.

Гримайло вдоволено засміявся, поглянув туди. У сутінках блищали очі дівчинки. Він витягнув її на майданчик, посадив на коліна.

— Прийшла-таки, кирпата. Як тебе звати?

— Маня! Тільки я не хочу про себе. Я хочу слухати!

— Ти глянь! — здивувався Сум. — Скромна. Відзначимо це. Значить, почнемо. Спочатку про життя взагалі. Воно не може бути випадковим. Воно — закономірність. Більше того, я гадаю, що життя — це сама матерія, реальність, яка існує навколо нас, у цілому світі, у безконечності.

— Поясніть простіше, — попросив хтось.

— Будь ласка, — радо відповів Сум. — У живих клітинах, в організмах нема нічого такого, що б не було в Природі, в навколишньому середовищі. Ті ж самі елементи, речовини, рідини, гази і тверді тіла.