— Ви, здається, академік? Це здорово. Дуже приємне знайомство. Я чув ваше прізвище в Нью-Йорку. Щось зв’язане з проблемою часу і гравітації. Так?

— Ви вгадали, — всміхнувся Гримайло. — У вас чудова пам’ять.

— Професійне, — похвалився Нойс. — Значить, це будинок для вчених, для визначних людей?

— Всякі є, — сказав академік. — У нас нема невизначних. Аби хороша людина була, а хто вона — академік чи слюсар, — це не має значення.

— Так, так, — тонко всміхнувся Нойс. — Це відомі слова. Ну, а чим ви займаєтесь тут?

— Як-то чим? — здивувався Гримайло. — Відпочиваємо! Поправляємось. Гуляємо.

— А як ви дивитесь на міжнародне становище? На перспективи космічних польотів?

— Хм… Як я дивлюсь? Це вже, вибачте, довга розмова. Знаєте що… Коли хочете — залишайтесь до вечора. Ввечері у нас буде розмова на космічні і філософські теми. Послухаєте. Я висловлю і свою думку.

Очі американця заблищали цікавістю.

— Он як? Філософський вечір? Загальні збори? Це заплановано?

Гримайло всміхнувся, не звертаючи уваги на Лисицю, що благально махав руками, сказав:

— Не збори, а дискусія, суперечка. Розумієте?

— Абсолютно вільно? — здивувався Нойс.

— Абсолютно вільно.

— А… як це у вас говориться… Представник згори буде на вечорі?

Гримайло іронічно перезирнувся з Сумом, який прислухався до розмови, покашляв.

— Представник, якщо хочете, у нас буде. Тільки не спеціально, а випадково. Ось він — товариш Лисиця. Але нам він не заважатиме. Ви це хотіли сказати?

— Ні, ні! — розгубився Нойс. — Я просто так. Тоді залюбки залишусь на вечір. Це ж сенсація. Філософський диспут у будинку відпочинку над Дніпром. Елен! Ти згодна?

— Хоч на місяць, — рішуче відповіла американка, радісно посміхаючись. — Під Нью-Йорком не знайдеш такого розкішного місця!