- Що за таємницi мадридського двору, чорт забирай! Задля цього ти витягнув мене сюди i змусив чекати? Поки ти догулював вiдпустку, ми зiбрали матерiал, зробили пiдводки, зняли вставки. Залишилося тiльки зробити основнi зйомки у гральнiй залi, а ти менi кажеш: давай вiдмовимося вiд цiєї дурки. Що сталося?

- Далеко не кожне запитання передбачає миттєву вiдповiдь, Лу. Це саме той випадок. Якщо я кажу нi, значить нi, i поки цього достатньо. Не треба наполягати. I, до речi, дозволь нагадати: ви цю тему вирiшили робити, коли мене не було… Все. Пий каву.

- А чого ти мовчав ранiше? Ти що, тiльки сьогоднi про це дiзнався?

- Ми повернемося до цiєї розмови. Згодом.

- Коли?

- Нiколи, якщо не змiниш тону!

Луїза грацiозно потягнулася до попiльнички, акуратно вибила в неї вмiст своєї люльки, хлюпнула в неї трiшки коньяку, розтерла м’яким фетром, вичищаючи вересковi нутрощi вiд залишкiв тютюну. Здавалося, вона забула про спiврозмовника, повнiстю переключивши увагу на свою забавку. Почищену люльку сховала у футляр, застiбнула торбинку i запитала в офiцiантки, яка проходила поруч:

- Ви цукор до кави давали?

Паузу Луїза витримала не гiрше вiд досвiдченої актриси, повiльно порахувала до десяти. У Коня теж витримка виявилася будь здоров. Вiн теж вмiв тримати паузу.

- Одну грудочку, - винувато вiдповiла офiцiантка. - Не треба було?

Луїза махнула рукою у сенсi “дурницi, усе гаразд” i лагiдно запитала Коня:

- Коли?

- Що коли? - не зрозумiв вiн.

- Коли повернемося до цiєї розмови?

- Не знаю. Знаю, що повернемося.

- То яке тiстечко вибираєш?… - поцiкавилася Луїза. - Я хочу сирник.

Вона звикла, що саме жiнки, а не чоловiки надiйнiше тримають своє слово. Принаймнi у її оточеннi. Такий був її особистий досвiд. Для бiльшостi чоловiкiв, якi їй зустрiчалися, слова нiчого не важили, були дешевi, як борщ. Дав слово - забрав. Пообiцяв - не зробив. Ляпнув - забув… I не робив собi з цих дурниць жодних проблем - обставини, мовляв, змiнилися, вчора думав так, нинi iнакше. Чоловiк мiг у запалi сказати щось справдi образливе, а згодом здивуватися, що вона цi слова запам’ятала. Як в анекдотi: “Куме, ти що - обiдився?…”