- Про що, дiвчата, мрiю - аби нарештi з’явилися парфуми з ароматом свiжозмеленої кави, - зробивши ковток, зауважила Iрина.

- По два днi не витягаєш iз сумки пакуночки iз меленою кавою! - озвалася Магда. - Для чого тобi штучний запах, якщо є натуральний? Вiд парфумiв, якi пахнутимуть кавою, тебе рано чи пiзно знудить.

- А ще хотiла б вiдчути iдеальне поєднання чоловiчого та жiночого, - повело Iрину на фiлософiю. - Хотiла б переконатися, що цiлковита гармонiя мiж чоловiком та жiнкою можлива. I здатна тривати довше, анiж кiлька хвилин… чи кiлька годин.

- Якi в тебе мрiї конкретнi! - позаздрила Луїза, - А мої бажання частiше виникають методом вiд протилежного: цього не хочу i цього не бажаю. Якби я точно знала, чого хочу, то усi зусилля спрямувала б в одному напрямку…

- Хочу змiн, дiвчата, - пiдтримала подругу Галя. - Ходжу, мов та конячка по колу. I рiк тому так було, i п’ять рокiв тому. I буде так за рiк, i за п’ять. Якась повна криза жанру… Хочу спробувати щось iнше. Стати нарештi господарем свого часу, навчитися не пiддаватися суєтi. Щоб в кiнцi дня результат був - не одноденка, а як цеглинка в будiвлi… Аби потiм озирнувся - ось вона, будiвля, стоїть.

- Стоп-стоп-стоп, - зупинила подругу Луїза. - Ми вже це чули кiлька рокiв тому. Ти ж маєш те, про що мрiяла - свiй журнал. Чого iще? Яка ще будiвля?… Чи ти не роботу маєш на увазi?

- А чого ми про це раптом заговорили? - Галя не вiдповiла, повернула розмову в iнший бiк. Пошукала куди б поставити порожнє горнятко. - А! Це Iрина зi своєю кавою почала!

- Отже! - втрутилася iменинниця, пiднiмаючись. У неї в руках звiдкись узявся грубенький стосик фотографiй. - Настав час роздачi свiтлин з нашого останнього виїзду в Карпати. Ходiмо, дiвчата. Хлопцi-i! Ми йдемо до ва-ас!