Ми були приреченi стати творчими людьми. Це було вирiшено. Скажiмо,

музика та митець - те, що треба, влучне поцiлення обох батькiвських мрiй. Андрiй постiйно малював якийсь непотрiб, тому вони вирiшили, що треба вiддавати його до художньої школи, я наспiвував якоїсь нiсенiтницi - мене потягли до музичної. Треба сказати, що люди, котрi вiдбирали талановитих дiтей, на чомусь таки тямили.

Примiром, Андрiя цiлком, на мiй погляд, справедливо не хотiли брати

до художньої школи. Його попросили зобразити людину, а вiн натомiсть намалював якогось таргана, а щоб було переконливiше, начепив на таргана криву краватку, а зверху в кутку аркуша написав: «Мiй улюблений вихователь». Зрозумiло, що таргани не працюють вихователями, а от вихователь цiлком iмовiрно може бути тарганом. Андрiй з дитинства був дуже тямущий i чiтко знав, що має робити, аби сподобатися тим людям, котрим потрiбно подобатися. Андрiй умiв вiртуозно пiдлещуватися, це й не дивно, адже вiн старанно тренувався все своє життя, починаючи з трирiчного вiку. Звiсно, що Андрiя врештi-решт зарахували, ще й тому що мама взялася погрожувати своїми позiрними родинними зв'язками. Здебiльшого люди змушенi були поводитися з мамою люб'язно.

Я в музичну школу вступив теж не без сварок. По-перше, я зовсiм туди не прагнув, бо над усе любив вирiзати всiлякi фiгурки з журналiв та листiвок, гратися ними в життя-буття. По-друге, в мене була старша вiд мене подруга, Валя, котра вже там навчалася. Тому я був наляканий такими речами, як сольфеджiо, музичний диктант, музична лiтература, оркестр, ансамбль i таємниче «ф-но». Iз розповiдей розпачливої скрипальки Валюшi я розумiв, що менi вся ця музична веремiя навряд чи сподобається. Але батько з матiр'ю й чути нiчого не хотiли. «Ти природжений музика», - правили вони своєї. Я мусив грати на пiанiно. Так розпорядилися зорi. Мене потягли складати вступнi iспити.