Вiн довго перевертався з боку на бiк, скрипiла пiд ним розкладайка, i Мишко вслухався в багатоголосий шум вiтру, що невгамовно торгав кватирку й лопотiв рушником, забутим на балконнiй мотузцi, у густий шелест листя на деревах. I чомусь спливли в пам'ятi картини далекого минулого, дитинства, з того самого моменту, коли вiн почав усе усвiдомлювати; як стоїть вiн на порозi старого батькiвського будинку з продiрявленим вiдерцем у руках, дивиться, як падають у нього, липнучи до стiнок, крихкi снiжинки, й дивується: чому ж вони не витiкають з вiдерця, наче вода, адже батько щойно пояснив, що вода i снiг - одне й те ж. А тодi пригадався йому зелений яскравий луг за будинком, перетворений ромашками на хитромудре мереживо, а сам вiн iз саморобним сачком ганяється за метеликами. I вiд усього навколо вiє радiстю, теплом, духмянiстю. Засинаючи, Михайло надарма пробує пригадати, чи приходила до нього коли-небудь потiм така чиста, нескаламучена радiсть. Школа? Щось таке, напевне, було. Але вже не те... Не так... Робота? Часом бували приємнi моменти. Але не бiльше. Першi зустрiчi з Машою? Там, на Володимирськiй гiрцi. I загадковий блиск в її очах, i зачарування обличчям, яке матово сяяло, i хвилююча недомовленiсть...

Мишко по крихтах збирав щасливi спогади, проте всi вони, за винятком спогадiв дитинства, не грiли. То, може, й не було потiм щасливих хвилин, може, це був iлюзорний свiт самообману? Так мандрiвник, знемагаючи вiд спраги в пустелi, бачить те, чого бажає найбiльше за все на свiтi, - цiле море прiсної води. Мишковi стало моторошно; вiн спробував пiдвестись, однак охоплене сном тiло вже не пiдкорилося йому. I тут навалився на нього раптом, зiм'явши свiдомiсть, важкий сон. Мишковi здалося, що хтось силою розiп'яв його на розкладайцi, нiби комаху на предметному скельцi мiкроскопа, i вивчає холодно й прискiпливо. I приснився йому сон, дивовижно схожий на реальнiсть.

Снилось йому, що вiн, як i сьогоднi, йде пiсля чергування додому. Вийшовши з-пiд мосту на Великiй Окружнiй, Мишко, як завжди, повернув праворуч на вулицю Верховинну, в кiнцi якої стояв бiля озера його будинок. I була ця вулиця - як буває тiльки увi снi - дивовижно й моторошно пустельна.