- Татусю! - втомлено зверталась вона до чоловiка, лаштуючись у робленiй нозi на диван. - Перевiр уроки у сина. А я вiдпочину трохи. День сьогоднi видався важкий...

...Прийшов Валерка Лебедєв - син двоюрiдної Машиної сестри. Вiн звивався всiм тiлом i вульгарно похмикував, певне, вважаючи, що саме така поведiнка найбiльш пасує джентльмену. Валерка тицьнув квiти господинi, по праву давнього друга чмокнув Соню в щоку й мiцно потис руки чоловiкам. При цьому вiн мовби мiж iншим повiдомив, що "мазер" не прийде - "за п'ять хвилин болячка торохнула". Тут же Валерка перекинувся увагою на дитину, демонстративно виявляючи родиннi почуття. Наспiх про щось запитав Свiтланку i навiть не став чекати вiдповiдi.

Мишко зрiдка виходив з кухнi, вiтався з гiстьми, брав у жiнок пальта i з полегкiстю вертався на кухню. До кiмнати вiн не йшов, бо знав, що дружина соромиться його присутностi, їй було нiяково за його професiю, за його "невмiння жити", за недорiкуватiсть у розмовах. Мата соромилася, що вiн такий незграбний тiлом i чутливий душею; вона паленiла, коли чоловiк усмiхався своєю дитинною нiяковою усмiшкою. Це видавалось їй майже непристойнiстю.

У повсякденнi Маша ще якось терпiла цi Михайловi риси, але при гостях... Нi! Хай собi сидить на кухнi. Неандерталець якийсь, а не сучасна людина. А чого варта шия! Як вона ранiше не помiчала цiєї червоної, порослої густою щетиною шиї?

Мишко жалiв дружину, вважаючи, що вона перебуває в полонi емоцiйностi, що вона, як i бiльшiсть людей, покiрна виконавиця диктату пiдсвiдомих потягiв, з котрими - слiпими й злiсними - можна впоратися спiльно й тiльки при максимальному напруженнi всiх зусиль.

Якось вiн спробував пояснити цю свою думку, але та спроба викликала такий напад лютi, що йому й слова десь подiлися.