- Я... я слухаю, - нарештi спромiгся Iван. - А ти... звiдки?

- Я з планети Земля, далекий мiй брате...

- Що за жарти? - Iван знову озирнувся, та нiкого не побачивши пiд цим куполом, вигукнув: - Це я промовляю з планети Земля!

Тепер уже той голос притих, певне, розмiрковуючи над отриманою iнформацiєю. Мовчання тривало кiлька секунд, якi тяглися для Йвана цiлу вiчнiсть.

- То, може, тебе i звати Йваном? - нарештi обiзвався голос. - Може, ти - Iван Мудрий?!

- Мене саме так i називають, - сказав сердито Iван. - Але хто це дозволяє собi...

- Не гнiвайся, брате, я теж Iван Мудрий з далекої планети Земля, перебив голос. - Тепер менi зрозумiло...

- А я от нiчого не второпаю, чи хтось пiдключився...

- Нi, поглянь на панель вiдстанi - вiсiмдесят тисяч свiтлових рокiв! Ми в рiзних кiнцях Галактики.

- В мене такої панелi нема.

- Отож, ще не винайшов... Через деякий час змайструєш... Це нескладна приставка.

- Чому ти все передбачаєш? - Наш Iван уже трохи оговтався i говорив спокiйнiше.

- Менi здається, що в нас цивiлiзацiя трiшечки попереду, хоча ми й рухаємося синхронно. Для такої грандiозної системи, як наша Галактика, невеличке вiдхилення цiлком природне.

- Отже, ви, по вiдношенню до нас, живете в майбутньому?

- Виходить, що так. Я, наприклад, iз своєю Надiєю вже одружився, маємо сина.

- То що - i я скоро одружуся? - з подивом вигукнув Iван.

- А як же iнакше? Ми з тобою двiйники в усьому, розумiєш... Саме це й передбачав наша гiпотеза структури Всесвiту. Синхроннiсть i симетричнiсть. Наша планетна сiм'я - у протилежному завитку спiралi, на однаковiй з вами вiдстанi вiд центру Галактики, сказати б, на рiзних полюсах...

Шуми приглушили останнi слова, i Йван наледве їх розiбрав.

- Полюси? - повторив, прихиляючись до гравiфона. - Цiкаво, який зараз у ваших електронiв?

- Позитивний. А у вас?