Десь так тижнiв через два Iван прийшов темний, як туча, навiть снiдати не схотiв, наледве умовили випити склянку чаю.

- Що сталося? - лагiдно спитала Надя, хоч уже й здогадалася: неприємностi з дисертацiєю.

Iван схопився як опечений, заходив по кухнi.

- Уявляєш?! - вигукнув обурено. - Вiн каже, що це - фантастика! Наукою, каже, i не пахне!

- Заспокойся, Ваню. Хто каже? Рецензент?

- Та нi, керiвник, вiн зовсiм вiдкидає мою працю. Ознайомився, каже, i розчарувався... Нi на чому не заснованi фантастичнi припущення, якi межують... Уявляєш? "Межують". Натякає. Тодi я розповiв йому про контакт з анти-Землею, усе, як було. Вiн тiльки клiпав своїми очиськами та червонiв. То давайте, кажу, разом заберемось на дзвiницю... Еге, каже, вiд цього мене звiльнiть, а вам треба вiдпочити, змiцнити нерви... Мабуть, даремно я йому розповiв, тiльки налякав. Уявляєш, яка ситуацiя?..

- А ранiше ж вiн, здається, був новатором?

- Поки не пробився до командного крiсла. Тепер же його влаштовує статус-кво. Теорiя Великого вибуху, каже, загальноприйнята, i нiчого мудрувати. Птоломеївськi епiцикли, кажу, була загальноприйнятими пiвтори тисячi лiт. Та в мене, кажу, не про виникнення Всесвiту йдеться, а про його структуру. Всесвiт симетричний. Еге, паже, симетрiя суперечить теорiї Великого вибуху. А iєрархiчна структура, кажу, це ж факт? Хiба вiн не суперечить?

- I до чого ж ви домовились?

- А нi до чого. Я бачу, що структура Всесвiту його так хвилює, як позаторiшнiй снiг. Вийшов я вiд нього - сiрi будинки, сiра вулиця, сiре небо над головою, все втратило фарби, свiт посiрiв...

Трохи помовчавши, Надя сказала:

- Ти б зв'язався... ну, з другим Iваном. Що вiн скаже. Це ж найлегше.

- В тому ж то й штука, що це зовсiм не легко, - сказав, узявши склянку з недопитим чаєм. - Я вже пробував. Наслухався космiчного шуму. Те, що ми тодi натрапили один на одного... Може, це раз на сто рокiв, або й на тисячу.