Трохи постояли, дивлячись на той iсторичний балкон, а тодi пiшли попiд високими контрфорсами до руїн Успенського собору. За ним, обрамлена чорними стовбурами дерев, вивищувалась багатоярусна, бiлоколонна дзвiниця. Надiя зачарованим поглядом окинула цю дивовижу - ярус за ярусом, аж до золотої банi, увiнчаної сяючим хрестом.

- Яка краса! Зверни увагу на пропорцiї.

- Менi головне - висота, - обiзвався Iван. - Чим далi вiд центру землi - тим бiльше шансiв на успiх. Якби мою антену встановити на супутнику... Але де там! Скажуть, божевiльний, це точно. Якщо тут нiчого не вийде, - кивнув на дзвiницю, - подамся на Кавказ, у гори. На Ельбрусi працює канатна дорога. От тiльки з фiнансами скрутно.

Надiя похитала головою:

- Бач, якби ти не займався химерами, то вже став би доктором. А то ще й не кандидат... Он твої товаришi...

- Та ти що?! - розгнiвався Iван. - Невже не розумiєш?.. Звання! Хiба це може бути самоцiллю? Не звання, а знання - ось мета життя!

- Чого ти так нервуєш? - знiтилась Надiя. - Я мала на увазi... ну, життєзабезпечення... Сам же кажеш - сутужно.

- Годi про це. Сподiваюся, що й тут удасться. Зараз проблема: як пробратися на дзвiницю. Подвiр'я охороняється.

- Очевидно, треба попросити дозволу в дирекцiї заповiдника.

- Оце справдi,- скривився Iван.- Хочу, мовляв, зв'язатися з космосом, дайте перепустку.

- Не перекручуй. Поясни популярно. Мовляв, треба...

- "Шановна дирекцiє! Чи ви маєте зелене поняття про гравiтацiйну енергiю? Я розповiм, як вона конденсується на полюсах i в центрах сфер... Але спочатку про кванти гравiтацiйного поля!.." Гадаєш, слухатимуть, роззявивши рота. Овва!

- Та не гарячкуй. Можна ж сказати: треба перевiрити апаратуру, чи що...

В цей час у прозорому повiтрi полинули мелодiйнi звуки, Iван аж шию витягпув, дослухаючись, i Надiя помiтила, як полагiднiло його обличчя.