Майбутнi бiографи вченого назвуть цей перiод "кризою iдеї". Воно й схоже на те, бо навiть така унiкальна знахiдка, як вiдомий в усьому свiтi череп марсiанського гiганта, не зворушила його.

Череп вiдкопали десь на сьомий день виснажливої працi. Порiвняно з кiстяком Марсiануса, якому вiн i належав, череп був маленький, i що найважливiше - складався з однiєї суцiльної кiстки. Жодного шва! Тiльки в скронi застряг блискучий гострий камiнець.

Коли череп занесли в iзолятор, Костянтин Федорович довго i мовчки розглядав його з усiх бокiв, навiть помацав той кам'яний наконечник, а вiддаючи, тiльки й сказав:

- П'ятсот грамiв...

Це означало, що мозок викопаного марсiанина був мiзерно малий. Колеги висловлювали припущення: може, цей марсiанський примат розвинувся згодом до високого iнтелектуального рiвня, розкопки тiльки ж почалися...

Костянтин Федорович кривився на тi слова i заперечливо хитав головою. Хiба ж не ясно, що череп без швiв не давав нiякої перспективи? Де вже тут говорити про гомо сапiєнса - людину розумну... Очевидно, еволюцiя тут iшла по тупиковiй лiнiї, зовсiм не так, як вiн змоделював її в своїй гiпотезi.

А на верхню щелепу, в якiй усi зуби зрослися в одну кiстку, Новик не схотiв i дивитися.

- Дайте менi спокiй з тим дегенератом! - буркнув роздратовано. - Вiн запiзнився на фестиваль Розуму...

- Влучно сказано. Запiзнився, холєра ясна! - Микола Рудий обережно поклав щелепу у пластмасовий мiшечок. - Та не сумуйте, Костянтине Федоровичу, ще ж не весь Марс розкопано.

Iнколи Новик просто заздрив своєму колезi. Може, отак i слiд жити, не вигадуючи казна-чого?

IV.

А проте Костянтин Федорович думав про того марсiанського мiнiцефала i тут, уже на Землi, сидячи в електрокарi. Та, власне, топ незграбило весь час не виходив йому з голови, з тiєї митi, коли вiн розглядав череп, маленький череп з великими очницями. Як то йому жилося на березi моря? Як вiн сприймав мiнливий свiт? Чи мислив хоч трохи? Авжеж.