- Баальбекська веранда? - обiзвався Михайло. - В цю схему вона не включається. Це не такий уже стародавнiй об'єкт i споруджений не з метою космоплавання.

- В кожному разi, ви, - Новик перевiв погляд з Олени на Михайла, мусите визнати: взяти участь у цiй експедицiї - це мiй моральний обов'язок.

- Ох, якби я могла, то прихилила б Марс до Землi... - зiтхнула Олена. Ти от говориш про мiльйони, а мене страшать кiлька рокiв...

- А... не можна було... вам обом? - запитав Михайло.

- Не схотiла. - Новик окинув дружину радiсним поглядом. - А я й не наполягав. Сам розумiєш: скарб треба берегти. Гадаю, п'ять рокiв промине - й оком не змигнеш.

- I все-таки, - вiв своє Михайло, - я глибоко переконаний, що колискою людства є Земля i тiльки Земля.

- Надворi космiчна ера, - заперечив Новик, - а мислення у нас... приземлене. Якщо твою формулу розширити, все стане на свої мiсця: колискою людства є Сонячна система i тiльки вона.

- Е, нi, - заперечив Михайло, - я не хочу включати жодної iншої планети. Я - землянин до останньої клiтини. Такий феномен Природа створила у мить натхнення... Отак вони сперечались, вiдшукуючи аргументи з рiзних наук про Землю i Космос, але найшла коса на камiнь, кожен обстоював свiй погляд. Олена, зрозумiло, тягла руку за Михайла, марно сподiваючись, що чоловiк передумає i вiдмовиться летiти. Проте Новик був непохитний, вважав цю експедицiю головною подiєю свого життя, говорив про "внесок в науку", моральний обов'язок, поклик долi тощо.

- Ну що ж... - Олена якось безпорадно усмiхнулася. Була схожа на маленьку дiвчинку, якої цурається батько. - У такому випадку побажаймо успiхiв у безнадiйнiй справi нашому впертому "марсiаниновi"!