Костянтин Федорович помiтив, як затремтiли її губи.

- Дякую, Оленятко! - сказав бадьоро, щоб заспокоїти її й себе. - А якщо будуть якiсь труднощi... - Обернувся до Михайла: - Я сподiваюся, ти виручиш, допоможеш?

- Авжеж. - Михайло знiтився, вiн мало знав Олену, а вдома у них був оце вперше. - Не май сумнiву...

Коли через кiлька днiв прощались на космодромi, Новик мiцно обняв свого друга i ще раз попросив пiклуватися про Олену. А вона стояла така беззахисна, потемнiла з лиця, що в Новика замлоїло у грудях. В останнi хвилини казав їй заспокiйливi, нiжнi слова, та позбутися тривожного передчуття так i не змiг..

III.

Пiщана буря - явище на Марсi не рiдкiсне, проте, коли усе навколо заволокло оранжевою млою, двоє дослiдникiв у скафандрах, обвiшаних iнструментом, були заскоченi зненацька. Мiрiади пiщинок запорощали по шоломах та окулярах.

- Холера ясна! - почувся в навушниках голос Миколи Рудого. - Може, повернемось?

Зупинились, розглядаючись навколо. Крiзь пiщанi хвилi, що набiгали одна на одну, бази не видно, а гори, до яких вони прямували, бовванiли неподалiк. Свiтло скаламутилось, сонячне кружальце зникло, можна заблукати. I хоч запаси води i кисню достатнi, але все ж таки...

- Давай, мабуть, дiйдемо, - сказав Новик, - тут рукою подати. Переждемо. Тiльки треба зв'язатися.

Рудий не заперечував, розмотали свої "ласо" i, з'єднавши їх защiбками, почовгали по сипучому пiску.

Пiд крутою горою знайшли собi прихисток. Пiщанi потоки тут робили траєкторiю, як ото водоспади на далекiй Землi, отож, розташувалися пiд ними, вирiшивши чекати, скiльки буде можливо. Цi марсiанськi бурi ще недостатньо вивченi, свою безглузду роботу - пересипання мiльйонiв тонн пiску з одного мiсця на iнше - вони провадять iнколи цiлими тижнями, а найчастiш - кiлька годин. Та ось удалинi загримiв грiм, - певна ознака, що буря дiйшла свого пiка, скоро почне стихати.

"Дивовижна планета, - думав Костянтин Федорович, сидячи плече в плече зi своїм колегою.