Нiмець поманив її пальцем: "Ком!"

Нi жива нi мертва, дiвчина вийшла у зал i, опустивши голову, стала перед гестапiвцем. Ясна рiч, цей клятий Артур уже сказав про єврейку!

Артур Христофорович метушився, пояснюючи, що дiвчина йому допомагає i спiває у кафе. А кафе "Едельвейс" тiльки для нiмцiв, i вiн має дозвiл вiд коменданта. Якщо гер офiцiр схоче вiдвiдувати його, то матиме найкращий окремий столик...

Есесiвець не дуже слухав його. Пiдняв двома пальцями за пiдборiддя голову Люцiї.

- Як звати?

- Люська. Люцiя.

- О, зер гут, Люцiя! Майн гот, ти дуже мила, - сказав гауптштурмфюрер, вiдпускаючи її.

Кивнув на господаря: "Кривдить?"

Люцiя мовчала, не зводила очей з хазяїна: "Скаже чи не скаже?!" Проте Артур Христофорович тiльки шанобливо всмiхався до несподiваного гостя, i у дiвчини вiдлягло вiд серця.

Офiцер, хоч i в гестапiвськiй формi, виявився не такий уже страшний. Якимсь невловимим жiночим чуттям вловила, що сподобалася цьому високому, пихатому нiмцевi. У неї раптом пропав страх. Вона ще не осягла, як це сталося, але дужче забилося серце вiд приємного вiдчуття, що ти гарна жiнка, яка приваблює мужчин. Гарна жiнка завжди жiнка, а чоловiк - мужчина, хоч би у яку форму вбрався. З свого iще невеликого досвiду Люцiя уже вмiла пiзнавати, коли у мужчин з'являється потяг до неї... I зараз, заспокоюючись, ледь-ледь заграла очима до офiцера. Так нiби стояла не перед страшним гестапiвцем, а перед звичайним чоловiком.

Нiмець повернувся i мовчки вийшов на вулицю. Сiдаючи у машину, вiн ще раз глянув на кафе, на порозi якого виструнчився Артур Христофорович.

Пiдбадьорена Люцiя повернулася у пiдсобку домивати посуд. За хвилину з'явився i хазяїн.

- Ну, ти дивись, - промовив примирливо, мовби нiчого мiж ними не сталося. - I нема чого дутися... Я ж тобi як рiдний батько, чорт вiзьми!