Та Рахiлька прийшла глупої ночi - в такий час i аусвайс не допоможе, пiдстрелять у темрявi, не питаючи, i все... I як це Рахiлька пробралася вночi до неї?!. Певно, повзла, як кiшка... I коли це вона стала такою хороброю!.. Зрештою, Рахiльцi однаково, чи уночi пiдстрелять, чи вдень розстрiляють. Тому й чинила так нерозсудливо... Ах, який жах усi цi розстрiли!.. За що бiдолашну Рахiльку треба убивати... Придумали собi якiсь iдiотськi расовi теорiї... Звичайно, це не її, чужi проблеми: Рахiльки i нiмцiв. Нехай самi й розбираються, а її, Люцiї, хата скраю. Приперлася у Київ, хiба не знала, що тут нiмцi, могла б десь у селi сховатися... Буде вона мучитися дурними думками! Не їй судити нiмцiв, що пiдкорили своєму порядку мало не цiлий свiт i тепер переможцями прийшли у Київ. Не її, Люцiї, засипалося, не її й мелеться...

А хiба хто-небудь доведе, була в неї Рахiлька чи нi?! Нiхто!.. Навiть двiрничиха нiчого не помiтила. Так що Артур нехай не лякає.

При цiй думцi страх перелився у злiсть, i Люцiя ще дужче вiдштовхнула Гiллера.

У вiдповiдь розпашiлий Артур Христофорович, який тягнув Люцiю у прибудову за залою, вiдпустив її i влiпив добрячого ляща.

Раптом у склянi дверi загрюкали, на вулицi навпроти кафе стояв автомобiль БМВ, а пiд дверима - високий офiцер у чорнiй гестапiвськiй формi з великим павуком на рукавi.

Гiллер, враз забувши про Люцiю, кинувся вiдчиняти. Дiвчина, скориставшись цим, й собi шмигонула за перегородку.

Але, певно, несподiваний гiсть побачив крiзь склянi дверi сцену, яка щойно розiгралася у залi. Жадiбно ковтаючи з великого скляного кухля пиво, вiн спитав Артура Христофоровича, який стояв, схилившись, на пристойнiй вiддалi, пасучи гостя очима, що тут вiдбувається.

Гiллер, щоразу вклоняючись, плутаючи нiмецькi слова з українськими, намагався пояснити.

Нiмець допив пиво i зазирнув за перегородку. Вiн побачив заплакану Люцiю, яка стояла над великою мискою з немитими чашками i витирала рушником обличчя.