- Так з чого почнемо, товаришi? - зупинившись i сiвши за свiй стiл, спитав Спiвак. - Давайте радитися, поки приїдуть вашi оперативники, - з нотками докору у голосi звернувся до капiтана.
Андрiйко крутнув головою: "Де та ниточка, чорт вiзьми! З чого починати?"
- З чого? З огляду мiсця подiї, як належить.
- Звичайно. Але й зараз помислити не завадить, - вкинув слiдчий.
- Мислимо, мислимо, Петре Яковичу. Аякже.
Їхня робота, особливо напочатку, була такою ж творчою дiяльнiстю, як дiяльнiсть митця: належало безпомилково знайти мiсце, де почати вiдколювати велетенську кам'яну брилу невiдомостi, в якiй ховається майбутнiй пам'ятник, озорений поки що тiльки проникливим творчим оком скульптора; знайти першу ноту, панiвний мотив, що народить пiсню i ось-ось забринить у душi композитора; написати першi слова майбутнього роману, вiдчути зав'язку сюжету, за яким подiї розгорнуться як у справжньому життi.
Вони помовчали ще кiлька секунд, виладнуючи стрiй своїх думок. Набутий досвiд зрештою уже починав допомагати їм. Як завжди, людська думка шукає у складних випадках асоцiацiй, намагається знайти аналогiю з практики.
- Я думаю, почнемо з племiнниць, - сказав Андрiйко. - Що ми знаємо про покiйну жiнку? Небагато. Спiвала на естрадi, грала i спiвала у Театрi музичної комедiї. Не видатна. Отже, заробляла небагато. Проте нам уже вiдомо, що була грошовитою. Сусiди розповiли, що одягалася гарно, купувала харчi виключно на ринку, запрошувала приватних масажистiв. Замiж не виходила, отже, чоловiчої пiдтримки не мала. Ось i загадка. Звiдки грошi? Що iще вiдомо? Спадкоємцями знаємо поки що лише племiнниць: теж Гальчинську i Хоменкову. Це вiдповiдь на питання: "кому вигiдно".