- Так, Остапе Володимировичу, логiчне припущення, - докинув слiдчий, - правда, поки що тiльки припущення...

- Нехай i так. Все ж версiя, Петре Яковичу. З якоїсь треба починати.

- Це правильно, - погодився слiдчий. - Починати треба. - Вiн задумливо потер свiй довгий, мовби цiкавий, нiс. - А ще якi версiї можуть бути? Наприклад, сусiди, друзi або просто випадковий зальотник, "гастролер". Не виключено, i наводчики... мiсцевi. Хто знав, що Гальчинська багата?

Андрiйко знизав плечима.

- Можна, звичайно, й чергову версiю, як завжди, тi, котрi були ранiше судимi... Але це тiльки час i сили забиратиме. Ну, ще сусiди, друзi... Але найперше - родичi. Я вже встиг запросити ощадкаси i нотарiальнi контори. На ощаднiй книжцi тридцять тисяч. Є й заповiт. У заповiтi названа Гальчинська Оксана Павлiвна. Проте менi розповiли, що покiйна заповiт часто змiнювала: то писала на Гальчинську, то на Хоменкову. З яких причин - невiдомо. Певно, стара була сварливою, з примхами. Я гадаю, треба починати з обшуку у обох родичок...

- Ще мало пiдстав, - зауважив Спiвак.

- А цi племiнницi мiцнi жiнки? - запитав Чубач.

Капiтан примружив око, згадуючи уже знайомих йому жiнок.

- Як сказати. Гальчинська висока, худа, рокiв на тридцять. Хоменкова трохи кремезнiша i, здається, при силi.

- Удари молотком були завданi з великою силою.

- Ну, у станi перезбудження i злостi, яке вихлюпується у момент злочину, в убивцi спалахує потроєна зловiсна сила, - зауважив Андрiйко. - Нас дуже пiдвiв черговий по мiськвiддiлу лейтенант Кучеренко, - сердито зазначив далi капiтан. - Не оглянув як слiд нi мiсце подiї, нi убиту. Гидливий чистоплюй, чорт вiзьми! Не придивився до мертвої, не звернув увагу на кров пiд головою, зiпхнув труп у морг - i квит. А треба було доповiсти у вiддiл i викликати судмедексперта, фотографа i нас.