Чубач згiдливо кивнув.

- Нi понятих, - бурчав Андрiйко, - нi протоколу, нi ретельного огляду квартири...

Спiвак пiдвiвся.

- Все так, Остапе Володимировичу. З цього i почнемо. Ось тiльки доки чекати ваших лейтенантiв?! Де машина?

Капiтан Андрiйко пiдняв трубку телефону, та в цю мить дверi вiдхилилися i до кабiнету заглянув маленький, верткий молодик, обвiшаний двома фотоапаратами, за ним лейтенант-оперативник на прiзвище Задорожний.

- Скiльки можна чекати! - дорiкнув Андрiйко, кладучи трубку на апарат.

- А машини не було, - доповiв Задорожний.

- Вiчна проблема, - скривився Спiвак. - Коли уже хоч ви, оперативники, будете мати транспорт? Ну, розумiю, нас, прокуратуру, обдiляють, але щоб вас не забезпечили?!

З цими словами, пропустивши вперед працiвникiв мiлiцiї, вiн вийшов у коридор i замкнув свiй кабiнет.

* * *

Через кiлька хвилин уся оперативно-слiдча група була на розi Веронського i Гегелiвської. Тяжкий дух у кiмнатi убитої не вивiтрився, i лейтенант Задорожний повiдчиняв вiкна.

Обшук тривав довго. Понятi - сусiдка з другого поверху, яка була i тодi, коли Кучеренко зламав замок, i дiдуган з першого поверху, що жив якраз пiд квартирою убитої, - незабаром втомилися i покiрно сидiли у м'яких крiслах посеред кiмнати.

Квартира Людмили Гальчинської була однокiмнатною, але великою, значно бiльшою, нiж повоєннi квартири, з просторим альковом в глибинi її. Напхана скульптурами давньоримських богiв, серед яких найгарнiшою була висока бiла мармурова статуя Венери, вона нагадувала музей. Це враження пiдсилювали i картини у почорнiлих вiд часу важких багетових рамах, серед яких висiли не тiльки копiї, а й оригiнальнi пейзажi С.Василькiвського та О.Мурашка. У буфетi, на кухнi, оперативники побачили цiлу батарею дорогих вiрменських та грузинських коньякiв, шампанського i порожнiх пляшок, у платяних шафах лежали купи чудової постiльної бiлизни.